Коли закляття було завершено, у трьох колах перед Ліною спалахнули бузкові вогні, і з темряви виткалися примарні постаті — простоволоса руда дівчинка у сорочці до п'ят стискала у кулачці стокротку; гола жінка з налитими молоком персами, чиї чорні коси, вкриті вінком омели з блідими намистинами ягід, спадали нижче колін; стара у сірому лахмітті, горб переломив спину, вкриті плямами руки охопили різьблену патерицю. Всі троє, ледь прозорі, ширяли над землею і міряли Ліну поглядами.
Відьма, намагаючись не видати переляку, вклонилася. Очільниці Ковену — наймогутніші і найпрадавніші серед сестер, тож ставитися до них варто з глибокою повагою...
— Вітаю вас, — сказала Ліна.
— Ми слухаємо тебе, — мовила Мати ласкаво.
— Але не затримуй, — вередливо додала Дівчинка.
— У нас багато справ, — прошелестіла Стара ледь чутно.
Їхні голоси лунали з вогнища, що пахло польовими травами, парним молоком та сирою землею.
Ліна заговорила. Вони слухали, не перебиваючи. Коли вона завершила, Дівчинка розсміялася, Мати похитала головою, а Стара мовила:
— Не бувати цьому.
Ліна була готова до відмови. І заповзялася стояти на своєму.
— Вони прийшли по характерників, але це тимчасово. Якщо не допоможемо, їхні...
— Турботи Ґаадових служок нас не обходять! — перебила Дівчинка.
— Чи тобі хтось забороняє допомагати сіроманцям? — м'яко спитала Мати.
— Моєї допомоги замало, — Ліна простягнула до них долоні, які палали вогняними знаками. — Що я сама проти них? Прошу вас! Мусимо об'єднати зусилля Ковену, і гуртом...
— Відколи це Ковен став Орденом? — махнула патерицею Стара. — Ми — відьми. Не носимо одностроїв, не служимо правителям, не залежимо від будь-кого.
— Хортам до того байдуже, — наполягала Ліна. — Сьогодні вони знищать сіроманців, а завтра оголосять війну нам. їхній священний похід не скінчиться, бо сповнені ненависті серця жадатимуть нових жертв. І вони їх знайдуть! Не спиняться, допоки не винищать усіх, кого вважають виплодками пекла — тобто нас.
— Це було, і буде знову, — всміхнулася Мати ласкавою усмішкою. — Ми не боїмося вбогих чоловіків. Ними рухає лють і хіть, якими легко керувати.
— Та на відміну від дурних перевертнів, ми не станемо помирати в битвах, а просто зникнемо, — доважила Дівчинка.
— Зникнемо? Як зникали колись у вогнищах Інквізиції?
Кирпате обличчя скривилося від люті, кулак стиснув стокротку. Ліну ошпарило болем — ніби кілька різних кісток в її тілі зламалися і обернулися гострими крижинами.
— Не забувайся, сестро, — процідила Дівчинка.
Ліна похитнулася. Вогнище замалим не згасло, а від розпеченого вугілля тхнуло сирим м'ясом і паленим волоссям.
— Годі, — втрутилася Мати.
Ягода омели зірвалася з її вінка, бризнула соком, і біль зник — натомість прийшов спокій, укутав Ліну теплом, вигнав із тіла спогади про тортуру.
Бузкове полум'я розгорілося знову.
— Невтручання, сестро, це скрижаль Ковену. Вчителька мусила тебе цього навчити, але натомість сама порушила правила і заплатила за це. Ми тримаємося осторонь пристрастей, тому живемо донині, — заговорила Стара. — Ковен був завжди. Під різними іменами об'єднував сестер із часів задовго до народження розіп'ятого. їхні держави змінюються, їхні кордони зсуваться, їхні війни згасають і розквітають знову. Люди, перевертні, інші... Покоління за поколінням — розділи в нескінченній книзі. Колись вони переб'ють одне одного, але Ковен житиме далі.
— Я не погоджуюсь! У такі часи не можна вдавати, ніби нас це не стосується, — Ліна забула про пієтет. — Ми живемо тут і зараз, поміж усіх! А не десь далеко, ми...
— Ти просто досі кохаєш сіроманця, який розбив тобі серце, тому й намагаєшся змусити нас допомагати всім химородникам на світі, — розсміялася Дівчинка і заходилася обривати пелюстки на квітці: — Любить, не любить, любить, не любить...
Ліна закусила губи.
— Не любить він тебе, — завершила Дівчинка і кинула обірвану стокротку під ноги. — А ти, розтелепа, досі сохнеш по ньому.
Квітка розтала в повітрі.
— Кохання — прекрасне, навіть коли нещасне, — усміхнулася Мати. — Та воно засліплює.
— Перетворює на дурепу! — додала Дівчинка глузливо.
— Подумай, Ліно: варто нам втрутитися, і накопичена проти відьом ненависть отримає справжній ґрунт. Усі вигадані гріхи обернуться правдою. Ти сама згадала Інквізицію — земля горітиме у нас під ногами, і колишні прихистки згорять у тому вогнищі. Так, сестри — доньки людського лона, — Мати провела долонею по животі, що випинався вперед, помережаний сіточкою розтяжок. — Але сестри взяли силу Потойбіччя — і ця сила вознесла їх над рештою.
— Ти молода, тому ми пробачаємо твоє нахабство, — Дівчинка висолопила язика.
— Але Ковен не втручатиметься, — завершила Стара, і цього разу її голос гримів сталлю.
Мало кому вдається не зачерствіти серцем.
— Боягузки! — Ліна більше не стримувала гніву. — Маючи силу здолати пожежу, ви заплющуєте очі, допоки вогонь не почне лизати п'яти! Тікаєте, ховаєтеся по очеретах, аби потім розповідати, ніби з висоти польоту не видко ницих плазунів і їхні сміхованні турботи! Не гидко від власної нікчемності? Хіба для цього ви...
