— Ні-ні, блаженнійший, ви трохи заплуталися, — перебив Северин. — Усе почалося з того, що ви натравили на нас хортів.
— Їм забракло ревності, аби відправити ваші душі до пекла!
— Ця парсуна так і благає про кілька лящів, — сказав Гнат.
Священник роззявив рота широко, ніби хотів ковтнути яблуко, і загорлав високим, добре поставленим голосом. Так тривало до ляпасу Яреми. Максимові здалося, що старому від удару ледь в'язи не звихнуло.
— Службу ви сьогодні відправили, — беззлісно нагадав шляхтич.
— У цій глушині ніхто не почує, — Северин указав на ліс. — Охоронці, яким не пощастило, вже ручкаються зі Святим Петром, а ті, що встигли вчасно чкурнути, наближаються до Вінниці. Наступного разу обирайте супровід серед справжніх вояків.
— Я не боюся!
Старий гордо підвів голову, проте борлак на його шиї нервово смикнувся.
— А варто, — Чорнововк сів на землю поруч, потер куксу великого пальця. — Отже, Ваша Божественна Всесвятосте...
— Цей титул належить архієпископу Нового Риму, вселенському патріарху, — перебив Симеон.
— Стуліть пельку, — наказав Ярема.
Вигляд його важкої розкритої долоні переконував дієво.
— Одного дня разом із вельмишановним паном Кривденком ви надумали позбутися Сірого Ордену, — продовжив Северин. — Подробиці оминемо, всім присутнім вони відомі, рівнояк і наслідки цього задуму. До слова про наслідки: вельмишановний пан Кривденко тепер годує червів. Не чули про таку прикрість, Ваша Преподобносте?
Вони оповідали про острівну пригоду так натхненно, аж Максим пожалкував, що пропустив її. А тепер із гіркотою несподіваного осяяння збагнув: то була їхня війна, їхня помста. Вдовиченко міг скільки завгодно назватися братом, усіляко вдавати з себе одного з них, але однаково лишався чужим.
— Кривденко...
Симеон зблід.
— Нехай Всевишній упокоїть його душу, — Северин перехрестився. — Як думаєте, Ваша Святосте, чиїх негідних рук то справа?
— Ви вбили Юхима?
— Закололи, як свиню! — Гнат підкинув ножа. — І вирізали на грудях наше послання!
Симеон гучно вивільнив гази.
— Не обсирайтеся, Ваша Святосте, — зареготав Бойко. — Сидіти в лайні приємно лише попервах, коли воно тепле, але вже за хвилину пожалкуєте.
— Брехня, — зашепотів старий, хитаючи головою. — Ні, ні, ні! Чергова облуда, вовчі побрехеньки. Я не вірю жодному вашому слову! Якби Кривденка вбили, всі про це...
Самотність, збагнув Максим. Усьому причина самотність. Він так хотів долучитися до нової зграї, що був готовий зрадити пам'ять власної родини.
— Всі про це дізналися б? — підхопив Яровий. — Про вбивство очільника Таємної Варти? У розпал війни? Після першої успішної контратаки? Ні, Ваша Превелебносте, такі речі не пишуть у газетах, ба більше — такі чутки караються за розповсюдження зрадницької брехні, що підривають бойовий дух. Це новина для дуже вузького кола, до якого ви маєте бути вхожі...
Симеон затрусився, метнувся поглядом від Яреми до Северина, від Северина до Гната — ніби шукав порятунку.
— Зрештою, Темуджина ми теж вколошкали, — Чорнововк похлопав по своєму ножу. — Що нам той Кривденко?
— Ми і вас убили б так само, але брат просив цього не чинити, — провадив Ярема. — Тож перейдімо до справи. Наші умови прості: життя в обмін на зняту анафему з Сірого Ордену та привселюдне вибачення за брудний наклеп. По всій країні співають молитви за невинно вбитими вовчими лицарями. Умови, як бачите, надзвичайно прості, тому ви на них пристанете і виконаєте бездоганно, інакше ми зустрінемось знову. Все зрозуміло, монсеньйоре?
Максим не сумнівався: він погодиться. Той, хто так сильно смердить страхом, ладен на будь-що заради порятунку свого життя.
— Ні, — сказав Симеон.
Наче плюнув усім в обличчя. Вдовиченко відчув захват від такого вчинку і, слідом, жагучу зневагу до самого себе.
— Що вам неясно? — перепитав шляхтич. — Повторити все спочатку?
— Я не пристаю на ваші умови! — крикнув Симеон істерично. — Анафема триватиме, і це моє останнє слово, бісові виродки! Катуйте, вбивайте, як римляни катували і вбивали перших послідовників Христа, я стану мучеником, але не відступлюся, я...
Гнат плазом ножа ляпнув йому по губах.
— Ти здохнеш, як шолудивий пес, і ніхто не знатиме, де твоя могила.
Симеон заплющив очі. Помовчав. Відповів:
— Мої люди, що порятувалися, розкажуть, що Святійшого Патріарха, пастира душ всієї Русі-України, вбили мстиві перевертні. Вас проклинатимуть до скону від гір до степів!
Характерники перезирнулися. Старий виявився міцним горішком... Утім, такий перебіг подій вони теж передбачили.
Северин звівся і дістав щось із-за пазухи.
— Тримайте йому голову.
Яремові ручища схопилися за патріарший лоб і підборіддя; Гнат стиснув носа. Симеон побагровів, затремтів, ковтнув ротом повітря, аж тут могутні пальці Ярового ухопилися за щелепи, розсунули, і Чорнововк згодував патріархові зелений камінчик. Той надув щоки, аби виплюнути, але Бойко запечатав йому рота долонею і гаркнув Симеону просто на вухо:
— Ковтай, курво!
Від несподіванки старий послухався і швидко-швидко закліпав — від задухи у нього побігли сльози.
— Ніколи не думав, що скажу таке святійшому патріарху, — розплився в усмішці Еней.
