— Ти — простодушний вояка, брате. Інколи мені хотілося б стати тобою. Це так легко... Трощені черепи! Випущені кишки! Кривавий романтик, що геть не розуміє політики, — зітхнув Яків. — Тут усе значно складніше. Тут вимагається не вовком бігати і пірначем махати, а виживати в бруді та обертати власні помилки на перемоги... А коли потрібно, майстерно привласнювати яскраві перемоги інших.
— Дітей своїх повчатимеш, — Ярема придушив наступ люті і продовжив спокійно: — Кажи, хто стояв біля витоків заколоту.
— Скажу. Натомість прошу небагато: поговори з мамою.
— Про що мені з нею говорити?
— Про мене, — ледь чутно, аби інші не почули, відповів Яків. — Вона відмовляється... Навіть на листи дружини і знімки онуків не відповідає...
По масці його байдужості вперше розповзлися тріщини.
— Я так не можу. Я готовий плазувати перед нею, — шепотів Яків. — Але вона навіть на поріг не пускає!
— Бо зреклася тебе. Кров — не водиця.
Старший брат на мить замружився, а коли розплющив очі, то всі тріщини на масці зникли, і знову постав спокійний пан гетьман — холоднокровний, розважливий керманич держави.
— Я прошу поговорити з нею, — мовив він звичним тоном. — Це все.
— Поговорю, — брехати Якову було легко. — Викладай, що маєш, і я зникну.
— Перший, авжеж, Кривденко, — всміхнувся Яків. — Він заварив цю кашу і щедро фінансував із власної кишені, допоки не зміг урвати державного бюджету.
— Не мав жодного сумніву, що його ім'я пролунає першим.
— Зауваж, — Яків підняв вказівний палець угору. — Я розумію, що з ним станеться, але свідомо віддаю його на поталу. Голову розвідки. Під час війни! Це дорогий розмін. А знаєш, чому я це роблю? Бо політика, наче шлюб, є пошуком компромісів.
Ярема сплюнув просто на цінний паркет.
— Кривденко викручує тобі яйця, відколи допоміг з гетьманською булавою, а ти, великий політик, ніколи не знав, як йому протистояти. Аж ось раптом трапився шанс позбутися його чужими руками. Це я роблю послугу, а не ти мені.
— Не сперечатимусь, — притакнув Яків. — Але в моєму арсеналі мається двоє надійних людей на зміну, і розслідування Юхимової долі зайде у глухий кут... Розумієш?
— Твоїм обіцянкам немає віри, — відмахнувся Ярема. — Хто наступний?
— Патріарх Симеон, — продовжив брат. — Старого не вбивайте, бо отримаєте нову хвилю фанатичних ненависників. Краще переконайте його зняти анафему...
— І переконаємо сонце не сідати за обрій.
— Твій сарказм зрозумілий, але я не маю впливу на церковні рішення. Проте зі світського боку зроблю все для відновлення доброго імені Сірого Ордену.
— Відновлення? Крім імені, нічого не лишилося, — відмахнувся Ярема. — Далі.
— Є третій... Про нього я нічого не знаю. Його завжди тримали у великому секреті. Чув від Юхима прізвисько Рахман — може, стане зачіпкою.
Київські катакомби, шпакувата борода і глибокий каптур, що приховує огидної форми праве око. «Орден Проклятих має бути знищено». Він назвався Рахманом, плюнув Яремі в око і напророкував його втрату. Пророцтво збулося за лічені години.
— Розпитайте в Кривденка та Симеона, — провадив Яків.
— Вони охоче розкажуть, якщо їх розговорити.
— Не бачу сенсу виконувати угоду, — стенув плечима Ярема. — Я без тебе знав, що Кривденко і Симеон стоять за цим усім.
— Але не знав, де їх шукати, — перервав Яків нетерпляче. — Симеон ховається біля Вінниці у своєму маєтку, я вкажу на малі.
Характерник розгорнув атлас на потрібній сторінці і отримав чорнильну позначку потрібного місця.
— З Кривденком складніше... Але з моїх джерел відомо, що найближчим часом він планує відпочинок у романтичній атмосфері.
— Що це має означати?
— Розпитай свого знайомого Чарнецького, він розкаже краще. Саме днями повернувся до столиці.
— І це все? Від гетьмана я очікував більшого. Ти дав мені крихти.
— Можу дати більше, — вкрадливо мовив Яків. — Можу відновити не лише добре ім'я, а й сам Орден... Озолотити так, що вашим скарбничим і не снилося!
— Та невже?
Яремі було смішно від недолугої спроби підкупу.
— Для цього потрібно не так багато, — вів далі брат. — Третій син, Угедей, що очолює сили Орди під Запоріжжям...
— Розбирайся з ним сам, полководцю, — сіроманець повернувся до виходу.
— Я можу наказати негайно заарештувати тебе, — ударило в спину.
Шляхтич озирнувся. Зміряв старшого брата зневажливим поглядом. Було гидко від думки, що цей самовпевнений зухвалець із гетьманським ланцюгом — його кревний родич.
— Я можу негайно вбити тебе. А твої чоловічки в білому ніяк мені не завадять, — Ярема насолодився переляком в братових очах, після чого завершив розмову: — Не забудь: Пилип Олефір.
І пішов геть.
