Якщо ви відчуваєте емоцію всіма трьома способами, то повністю усвідомлюєте її й перебуваєте близько до свого внутрішнього світу. Але, можливо, ваша емоція є другорядною і за нею приховане інше почуття, яке точніше відображає ваші нинішні переживання. Якщо ви проаналізуєте його, то станете ще ближчими до самих себе.
Прикладом цього є гнів, який приховує страх. Напевно, батько, який сварить доньку-підлітка за те, що вона прийшла додому пізніше домовленого часу, більше наляканий, ніж сердитий, хоча він насамперед відчуває й виражає гнів. Якщо він дозволить собі відчути той страх, який зароджувався в ньому, коли він не спав уночі та чекав на доньку, це наблизить його до самого себе. А також до доньки, якщо він наважиться їй про це розповісти.
Багатьом із нас легше виражати гнів, ніж, наприклад, страх і непевність. Більше про це в наступному підрозділі.
Гніву властиво розташовуватися вгорі й прикривати собою інші почуття. Особливо це стосується чоловіків. Чоловіки в депресії часто відчувають і виражають гнів, навіть якщо їхнє основне почуття — сум і безпорадність. Гнів є потужною емоцією: коли ми сердиті, то боремося. Проблема виникає тоді, коли те, за що ми боремося гнівом, недосяжне. Або ж коли ми гнівом віддаляємо від себе людей, чия турбота нам найбільше потрібна, — можливо, самі того не розуміючи. Розлючений чоловік, який не боїться відчувати й виражати свою безпорадність та смуток, притягує до себе турботу й має більше шансів повернути впевненість у собі, ніж той, хто застряг у своєму гніві.
Тривога теж може розташовуватися поверх інших емоцій і прикривати собою заборонену радість, сильний гнів або ж конфлікт зі своїм самосприйняттям. Крім того, тривога може нагадувати смуток, бо вона супроводжується слізьми.
Навіть якщо ви цілковито усвідомлюєте наявне почуття, то можете ще більше наблизитися до свого справжнього «я», запитавши в себе, чи не приховане за цим почуттям щось інше, ще важливіше для вас.
Більше інформації про те, як правильно відчувати й усвідомлювати нинішні почуття, ви знайдете у моїй книжці «Компас емоцій. Як зрозуміти свої почуття»[3].
У наступному підрозділі ми розглянемо приклад того, як почуття нашаровуються одне на інше і їх стає важко розрізнити через стратегію самозахисту, яка називається «регресія».
Коли тривога або страх стають достатньо потужними, іноді ми вдаємося до регресії. Регресія — це повернення до тих стратегій, які ми використовували на попередніх етапах розвитку. Під час регресії ви почуваєтеся маленькими, безпорадними та, ймовірно, сердитими, як голодне дитя. Регресія відбувається, коли ви почуваєтеся розгубленими й відмовляєтеся від дорослих стратегій. Це відхід від дійсності. Ми втікаємо від тієї обставини, що ми — дорослі люди, які мають обов’язки та можливості, і на мить забуваємо всі свої вміння. Мова тіла, яка супроводжує регресію, може бути такою: ви сповзаєте з крісла (стаєте нижчими)й на очах у вас виступають сльози (прохання про допомогу). Або ж ви лягаєте в ліжко й залишаєтеся там лежати, хоча зараз — полудень.
Айріс є прикладом того, як почуття нашаровуються одне на інше. Вона часто плакала під час психотерапії. Але її плач не був дуже глибоким. Не було схоже на те, що вона відпускає будь-які емоції. Навпаки: я щоразу при цьому відчувала певну дистанцію. Можна було подумати, що вона наближається до справжнього смутку, але її плач виявився різновидом регресії. Під ним перебував гнів, а під гнівом — смуток зовсім іншої глибини.
Пізніше вона описала це так: «Коли я вдавалася до регресії, то іноді плакала по декілька днів.
Я наче впадала у глибокий відчай і безпорадність. Водночас я дуже сердилася на тих, хто, як мені здавалося, мав би зараз бути поряд. Коли я повернулася до самої себе, то пішла іншим шляхом і почала діяти. Я одразу відчула полегшення, хоч мені було ніяково пригадувати свої попередні реакції».
Коли такі люди, як Айріс, занурюються в регресію, вони починають інакше функціонувати. Ваше доросле еґо повністю або частково втрачає контроль. Певною мірою все стає простішим і легшим, більш чорно-білим і менш багатогранним. Коли ви регресуєте, вашим близьким часто доводиться брати на себе розв’язання проблеми.
Регресія триває кілька хвилин або ціле життя. Щоб вийти з неї, потрібно нагадати собі, що дитинство закінчилося і життя тепер менш небезпечне. Дорослі можуть десятиліттями виживати на безлюдному острові. Тому, якщо вас стороняться або з вас насміхаються, це не становить смертельної загрози. У дорослому житті можна приймати нові рішення й використовувати інші можливості. Якщо ви не бачите, як правильно вийти з ситуації або подолати проблему, завжди можна звернутися по допомогу до фахівця.
Зазвичай стратегія самозахисту автоматично перестає діяти, щойно ви її виявите. Її таємна сила полягає саме в тому, що вона несвідома.