Повна темрява. Без зірок полностью

Після того як те жахливе сяйво вимкнулося, довгий трейлер перетворився на чудову схованку, але вона не могла залишатися тут. Ні, не могла, якщо збиралася зробити те, заради чого сюди приїхала. Тесс поспішно задріботіла поза будинок, боячись, що й там раптом спалахне автоматичне освітлення, але переконана, що іншого вибору вона не має. Ліхтаря, який би вона могла активізувати, там не виявилося, натомість місяць зайшов за хмару, і вона перечепилася через ляду льоху, мало не вдарившись головою об тачку, коли підводилася навколішки. На якусь мить, поки лежала там, Тесс знову зачудувалася, на кого вона тепер перетворилася. Вона, членкиня Письменницької Гільдії, котра зовсім недавно убила пострілом у голову іншу жінку. Вже після того, як увігнала їй у живіт ножа. «Я геть зірвалася з резервації». Потім вона згадала, як він обзивав її курвою, плаксивою блядьською сукою, і перестала перейматися, чи вона зірвалася чи не зірвалася з якоїсь там резервації. Крім того, це взагалі дурна фраза. І расистська на додачу.

У Стжельке дійсно був город позаду будинку, але маленький і вочевидь не вартий того, щоб захищати його від вторгнення оленів за допомогою ліхтаря, що реагує на рух. І взагалі, там уже майже нічого не залишилося, окрім кількох гарбузів, що догнивали собі на огудинах. Переступаючи через грядки, вона дісталася дальнього рогу будинку, й ось він поряд, тягач. Місяць виринув знову, перетворивши його хромовані частини на рідке срібло мечів із фантазійних романів.

Тесс наблизилась до тягача, промайнула повз його лівий бік і уклякла навколішках біля переднього колеса, що сягало (принаймні їй) по підборіддя. Витягла з кишені «Лимоночавильника». До гаража він заїхати не міг, бо перед ним стовбичив тягач. Та якби його навіть тут не стояло, гараж, либонь, був захаращений усяким холостяцьким знаряддям: інструменти, риболовецькі снасті, туристичне причандалля, автозапчастини, ящики з дисконтною содовою.

«Це просто припущення. Небезпечно покладатися на припущення. Дорін завдала й тобі за таке прочуханку».

Авжеж, завдала б, ніхто не знав тих леді з В’язального товариства краще за Тесс, але ці здитинілі любительки десертів рідко наважувалися на ризики. Коли ризикуєш, ти просто змушений робити деякі припущення.

Тесс подивилася на свій годинник і була вражена тим, що зараз тільки двадцять п’ять хвилин на десяту. Їй здавалося, що відтоді, як вона насипала Фрітці подвійну порцію корму і вийшла зі свого дому, минуло вже чотири роки. А то й п’ять. Вона вирішила, що чує звук двигуна, який наближається, але потім вирішила, що помилилася. Хотілося б їй, щоб вітер дув не так сильно, але хотіння лайна варте, ось дочекайся і взнаєш, що саме м’ятимеш у руці. Цієї приказки ніколи б не озвучила жодна леді з В’язального товариства — Дорін Маркіз із її колежанками тяжіли більше до афоризмів на кшталт «раніше розпочнеш, раніше закінчиш», — але ця приказка від того ніскільки не втрачала своєї істинності.

А може, він насправді вирушив у рейс, хай зараз і недільний иечір. Може, їй доведеться стирчати тут аж до сходу сонця, промерзнути до вже й без того ниючих кісток під невгамовним вітром, що так і вичісує верх цього самотнього пагорба, куди вона приперлася, немов якась скажена.

«Ні, це він скажений. Пам’ятаєш, як він танцював? Як поза ним і тінь його танцювала на стіні? Пам’ятаєш, як він співав? Отой його верескливий голос? Ти дочекаєшся його, Тессо Джин. Ти чекатимеш, бодай навіть і пекло геть замерзне. Ти надто далеко вже зайшла, щоб повертати назад».

Їй було страшно, і то направду.

«Тут уже не вийде благопристойного вбивства у вітальні. Хоча б це ти розумієш чи ні?»

Вона розуміла. Саме це вбивство, якщо вона спроможеться його виконати, буде більше схожим на «Жагу смерті»[170], аніж на «В’язальне товариство Вербового Гаю діє за лаштунками». Ось лишень він під’їде, та добре аби прямо до тягача, під яким нона ховається. Погасить фари пікапа, і перш ніж його очі встигнуть звикнути до темряви...