Повна темрява. Без зірок полностью

А тепер це вже не вітер. Вона впізнала гудіння того погано відрегульованого двигуна раніше, ніж з-за повороту алеї спалахнули фари. Тесс трохи підвелася на одному коліні і, смикнувши за козирок, натягнула щільніше картуза, щоб його не зірвало їй з голови вітром. Доведеться підбиратися до нього, а це означає, що вибір стартового моменту мусить бути перфектним. Вона майже напевне промаже, якщо спробує застрелити його з засідки, навіть так зблизька; інструктор їй казав, що на «Лимоночавильника» можна покладатися хіба що з відстані десяти футів, а краще зі ще меншої. Він порадив їй купити надійнішу зброю, але вона так і не зібралася. А підібратися, щоби застрелити його напевне, це далебі не все. Вона мусить упевнитися, що в пікапі саме Стжельке, а не його брат чи якийсь приятель.

«Я не маю ніякого плану».

Але планувати щось було вже пізно, бо ось він, пікап, а коли загорівся ліхтар, вона побачила й коричневий, з білими плямами, картуз. Також вона побачила, як він замружився проти сліпучого світла, як нещодавно це було трапилося й з нею, і зрозуміла, що на якусь мить він осліп. Вибір: зараз або ніколи.

«Я Відчайдушна Жінка».

Без усякого плану, ба навіть абсолютно бездумно, вона обійшла тягач ззаду, не бігом, лишень широкими, розміреними кроками. Вітер чортом вирував навкруг неї, шарпаючи за просторі карґо-штани. Вона відкрила пасажирські дверцята й побачила в нього на пальці каблучку з червоним каменем. Він якраз брався за паперовий пакет з чимось, судячи з форми, квадратним усередині. Пиво, скоріш за все, дванадцятизарядна коробка. Він обернувся до неї, і сталося дещо жахливе: вона розділилася надвоє. Відчайдушна Жінка побачила звіра, котрий її зґвалтував, придушив і запхав до труби з двома іншими зогнилими трупами. А Тесс побачила трохи ширше обличчя зі зморшками навкруг рота й очей, котрих не було тоді там, у вечір п’ятниці. Та попри всі ці відзначені нею дрібнички, «Лимоночавильник» у її руці двічі гавкнув. Перша куля пробила Стжельке горло, прямо під підборіддям. Друга утворила чорну діру в нього над кущастою правою бровою й висадила на друзки скло з водійського боку. Він завалився на дверцята, рука, що була хапалася за паперовий пакет, відсмикнулась. Він дико стрепенувся усім своїм монструозним тілом, і рука з каблучкою на ній вдарилась об середину керма, натиснувши на сигнал. У будинку знову почав гавкати собака.

«Ні, це він! — гадала вона перед відчиненими дверцятами, стискаючи в руці револьвер. — Це мусить бути він!»

Вона побігла навкруг передка пікапа, втратила рівновагу, впала на одне коліно, підхопилася і рвонула водійські дверцята. Стжельке вивалився з кабіни, вдарившись головою об гладенький асфальт своєї під’їзної алеї. Картуз із нього спав. Праве око, вивернуте з нормального положення кулею, що вдарила просто понад ним, тупилося на місяць. Ліве дивилося на Тесс. І зовсім не обличчя переконало її врешті-решт — обличчя зі зморшками, які вона побачила вперше, обличчя з давніми шрамами від акне, яких не було того п’ятничного надвечір’я.

«Він великий чи дуже великий?» — перепитувала в неї Бетсі Ніл.

«Дуже великий», — відповіла тоді Тесс, і таким той і був... але не таким великим, як цей чоловік. Її ґвалтівник мав зріст футів шість і шість дюймів, так вона подумала, коли він виліз  із машини (саме з цієї машини, щодо цього вона не мала жодних сумнівів). Він мав масивне черево, важкі клуби і був широкий, як двері. Але цей чоловік був на зріст щонайменше шість футів і дев’ять дюймів. Вона приїхала сюди застрелити велетня, а вполювала якогось левіафана.

— Ой, Боже мій, — промовила Тесс, і вітер відкинув кудись геть її слова. — Ох, Боже мій правий, що ж я наробила?

— Ти вбила мене, Тесс, — сказав їй із землі чоловік... і в цих словах таки був сенс, зважаючи на дірку в його голові, та іншу, у нього в горлі. — Ти приїхала і вбила Великого Водія, як і збиралася.

Вся сила залишила її м’язи. Вона опустилась біля нього навколішки. Згори, з розбурханих небес, сяяв місяць.

— Ця каблучка, — прошепотіла вона. — Цей картуз. Цей пікап.

— Він одягає картуза й каблучку, вибираючись на полювання, — сказав Великий Водій. — І їде цим пікапом. Коли він на полюванні, тоді я в рейсі, на трасі, у тягачі, в «Червоному яструбі», і якщо хтось його бачить — особливо, коли він не стоїть, а десь розсівся, — той гадає, що бачить мене.

— Навіщо він так робить? — запитала Тесс у мертвого чоловіка. — Ти ж його брат.

— Тому що він скажений, — терпляче пояснив Великий Водій.

— І тому, що це ставало йому в пригоді раніше, — сказала Дорін Маркіз. — Коли вони були юними і Лестер мав клопоти з поліцією. Питання в тім, чи Роско Стжельке скоїв самогубство через той, найперший клопіт, чи Рамона примусила старшого брата Ела взяти вину на себе. А може, Роско збирався виказати все начистоту, а Рамона його вбила. Зробила так, щоб це виглядало самогубством. Як воно там було, Еле?

Проте щодо цього Ел тримав мовчанку. Мертву мовчанку, фактично.