Пропала злодійка полностью

-- Чесно кажучи, магу, продавцям зараз ой як нелегко. Швидше за все він заплатив копійки за весь цей товар.

-- До речі, ти склав список того, що тобі потрібно для кухні?

-- Ага. З твого дозволу, я піду зараз на базар, а по дорозі заберу свій речовий мішок.

-- Гаразд.

#

До того, поки в двері знов постукали, я встиг зробити чотири емблеми з палаючою вежею. Це була складна робота, але абсолютно несерйозна, тому я отримував від неї задоволення. В мене рідко був шанс чи причина проявити себе як митця, коли я мав справу з Мистецтвом. Важка праця вимагала звичного для мене рівня концентрації. Невдача не мала жодних наслідків; відчуття яке я майже забув.

Я змінив кілька марок у форму Цитаделі, тоді прикріпив до вікон язики невеличкого мерехтливого полум‘я зеленого магічного світла. Ефект був надто яскравий, і мені доведеться поновлювати їх через кожних кілька днів. Але загалом я був задоволений результатом.

В двері знов постукали, цим разом наполегливіше.

Я встав з-за столу, очікуючи Мок М‘єна. Пішов і відчинив двері.

Це був не Мок М‘єн.

Чоловіком біля дверей виявився грізний здоровань, в якого через все обличчя і бритий, загорілий скальп проходив шрам. Очі в нього були брудного зеленого кольору, маленькі й злі. Зуби вишкірені в нещирій посмішці були дуже, дуже білими. Він був одягнений в шерстяні штани і шкіряну куртку, що була на нього надто маленька і повністю не охоплювала його схожу на бочку грудну клітку. На його надмірно розвинутих грудях сяяв срібний амулет на ланцюжку.

-- Тебе прислав Кіль? – запитав я, гадаючи, що це один з найманців.

-- Ні. Габул Штайнер. – А тоді лупнув мене в пику. Через обереги.

Через обереги Телемарха.

На якусь мить приголомшений, я зробив кілька непевних кроків назад, а він пішов за мною так, наче оберегів там просто не було. Він лупнув мене ще раз, і я полетів на підлогу, під час падіння зачерпнувши енергію зі свого джерела. Махнувши долонею, я випустив її, шкодуючи Марла, якому доведеться прибирати криваве місиво, яке зараз вкриє кімнату.

Нічого не трапилося.

-- Завжди те саме, -- сказав чоловік, стоячи наді мною і махаючи руками, пародіюючи мага, що кидає закляття. – А тоді коли нічого не відбувається, у вас усіх з‘являється дурний вираз на обличчях.

Він посміхнувся.

-- Це мені ніколи не набридне.

Він підняв мене за сорочку і кинув на стіл. З нього все розлетілося. Я відскочив від поверхні й звалився на підлогу. Я приземлився на бік, міцно і незграбно, плече страхітливо вивихнулося, рука викрутилася за спиною.

-- Пробач, що не представився. Я – Вбивця Магів.

Він відкинув стіл набік і присів, потягнувся мені до шиї.

-- Чого ти хочеш? – запитав я, а тоді його руки почали вичавлювати з мене подих. Міцно.

-- Я отримав те, що хотів; гроші Штайнера. Тепер він отримає те, що хоче він. Твою смерть.

М‘язи в моєму плечі завищали, протестуючи проти насилля, коли я вихопив ніж Амри, який тримав на поясі за спиною, і вбив йому збоку в шию.

Він впав назад. Я не випустив ножа. Він приклав величезні ручиська до рани, але це йому не допомогло. Я влучив у артерію. Він в шоку дивився на мене.

Я підвівся і сів навпочіпки, виплюнув кров з пораненого рота. Разом з кров‘ю вилетів шматок зуба.

-- У вас усіх з‘являється дурний вираз на обличчях, коли замість того, щоб розмахувати руками, маг встромлює у вас ножа, -- важко видихнув я, мене почала охоплювати бридка, масна ненависть. – Треба було рубанути мене мечем, як тільки я відчинив двері, -- продовжив я, заглушаючи його передсмертний хрип. – Але ні, ти захотів вчинити з цього особисте. Перш ніж знищити, ти захотів принизити мене. Захотів змішати бізнес і задоволення, жалюгідний ти, збочений шматок лайна.

Тоді я нахилився над ним, простягнув руку, що тремтіла від люті й обірвавши ланцюжок, зірвав амулет йому з шиї. Сів на місце.

Як тільки я доторкнувся до тієї штуковини, мене цілковито відрізало від мого джерела. Я знав, що це. Для того, хто торкався тієї штуковини, так довго, як він її торкався, магія просто переставала існувати. Я чув про такі штуки, але особисто ніколи не зустрічав. Ці артефакти були рідкісними ще навіть до Катаклізму, в наш час виготовити щось таке було взагалі неможливо. Як один з них потрапив у руки цього кровожерливого головоріза було таємницею.

-- Дякую за поглинач магії, -- сказав я йому, в той час як в його очах затухала іскра, і запхав амулет в кишеню. – Може знадобиться.

Тоді важко зітхнувши, я встав і потягнув його труп на вулицю.

5

-- Я хочу дві тисячі, -- сказав Мок М‘єн, коли нарешті з‘явився.

-- Домовилися, -- відповів я. Я був не в настрої торгуватися.

-- Мабуть, потрібно було попросити більше.

-- Тепер вже пізно. Перше, що мені потрібно, це вся інформація, яку ти зможеш здобути про породження тріщини; де їх бачили, як вони виглядають, що роблять, що їдять. Буквально все, з тим, що бурмочуть божевільні п‘янички в провулках включно. Але особливо мене цікавить все, що ми зможемо вияснити про те, де вони бродять. Думаєш, твої люди справляться?

-- Збирати чутки? Не така вже й важка робота.