Я планував просто зайти і пробити собі шлях до Штайнера, якщо це можна назвати планом. Минулого дня я був трохи сердитим. Взявши до уваги, як близько була його резиденція, і наскільки необдуманим був мій початковий план, я вирішив, що буде набагато розумнішим прикінчити Штайнера знаходячись в безпеці в Цитаделі. Звісно, це дасть мені менше задоволення, ніщо так не провокує мага, як спроба осквернити його святилище. Але моїм теперішнім завданням було прикінчити Штайнера, а не ризикувати собою без потреби. Більше ніхто не поверне Амру, якщо я піду і дам себе вбити.
Отже.
Найнятий Штайнером вбивця захопив мене зненацька своєю забавкою, що блокувала магію. Я вирішив віддячити йому тим самим, таким чином, що без сумніву захопить його зненацька за мить до того, як він здохне. Що важливіше, абсолютно не мало значення, де він знаходився. Мені не потрібно буде заздалегідь знати його місце перебування – хоча за нормальних умов таке знання критичне для того, щоб закляття вдалося. Мені
Я спустився і вийшов надвір. Труп вбивці був на тому самісінькому місці, де я його залишив, що дещо здивувало мене. Я чомусь був певен, що за ніч Кіль зробить так, що він зникне. Здається, він сприйняв мої слова серйозніше, ніж я сам. А може він просто не знав, що зробити з трупом. Я безсумнівно знав. Я зайшов всередину, покликав молодшого з братів охоронців, щоб він допоміг мені затягнути труп всередину і покласти на столі.
Я відтягнув повіки головоріза і втупився в його мертві, брудно-зелені очі, а точніше, в своє мутне відображення.
Моя мати була кривавою відьмою, до того ж потужною. А ще вона вміла змушувати мертвих говорити, хоча й не пророцтва. Деякі з своїх вмінь вона передала мені; незвична, проте не нечувана справа, щоб хлопчик успадкував таку силу. Що більш незвично, вона справді навчила мене використовувати сили, які я від неї успадкував. Принаймні до певної міри. Безперечно, цього було достатньо для завдання, яке я перед собою поставив.
Однак кривава магія не така прямолінійна, як звичайний різновид магії. Інколи вона спрацьовує, інколи ні. Емоції збільшували шанс на успіх, тож коли я дивився в оті холодні, мутні очі, то викликав ненависть, яку відчував, коли цей найманий вбивця стікав кров‘ю в мене на очах. Тоді я нахилився, так близько, що наші носи торкалися.
Повільно, неохоче, вони продовжили оживати і в них почала формуватися картинка. Принаймні в лівому оці. Правого я звісно ж не бачив. Я побачив суворого чоловіка в багатому одязі. Коротке волосся, що починало сивіти. Вуста, що здавалися легенько скривленими у вічній презирливій гримасі. Картинка почала рухатися.
Чоловік щось говорив, але звуку, звісно, не було. Він вручив мені, а точніше головорізу, важкий, оксамитовий гаманець. Тоді відвернувся, явно відпускаючи мене/його.
Весь цей час світло в очах трупа ставало яскравішим. Тепер воно палало, розпечене до білого жару, і образ згорів разом з його мертвими очима. Я відсахнувся, мені в ніс вдарив міцний запах горілого тіла. Я отримав те, чого хотів.
Тепер в мене було зображення Габула Штайнера, отримане з очей трупа – цього було достатньо, щоб вбити його не виходячи з Цитаделі, мені навіть не потрібно було використовувати пошукове закляття, яке я і так не міг кинути, бо в мене не було крові чи волоска Штайнера. Для того, щоб прикінчити його, мені не доведеться прогризатися крізь всіх тих найманців, якими він себе оточив.
Я не навчився цього в свого покійного вчителя, за яким анітрохи не шкодував. Ніхто не змішував криваву магію і Мистецтво. Мало хто мав доступ до обох. Якщо ще хтось і мав, то я про них ніколи не чув. Принаймні про моїх сучасників. Але я багато експериментував і знайшов кілька дуже корисних і дуже небезпечних комбінацій. Це була одна з причин, чому Івуст мене так зневажав. Він називав мене виродком, але так насправді він відчував до мене відразу, бо в мене були сили, яких не було в нього. Настільки, що спробував зламати мене, а коли йому це не вдалося, прирік мене на невдачу, на безчестя.
Я похитав головою, щоб очистити думки від старих, неприємних спогадів. Праця з кривавою магією вимагала емоцій, але вона також викликала емоції. А їх було не так просто позбутися.
-- Магістре? – запитав найманець. – З тобою все гаразд?
-- Цілком. Скажи Кілю, що він вже може позбутися цього, -- сказав я, вказуючи на труп. – Наступних кілька годин я буду зайнятий. Доглянь, будь ласка, щоб до обіду мене не турбували.
#
