-- Я волів би вести свої справи по-тихому, непримітно, залишити Белларіус самому займатися своєю долею. На жаль, так не станеться. Головні гравці в конфлікті, що зараз відбувається в Белларіусі, вирішили, що я беру участь в боротьбі за владу, тож мені доведеться взяти участь. В них є армії. В мене є Цитадель, магія, а тепер ще й ви. На той короткий період, що я тут, кожен з вас зіграє свою роль і допоможе мені.
-- Допоможе тобі в чому, магу? – запитав Тон, старший з найманців.
-- Вісім днів тому жінка, на ім‘я Амра Тетіс, врятувала Белларіус і всіх, хто в ньому знаходився, від тотального знищення Телемархом. Зробивши це, вона зникла. Я збираюся знайти її і повернути. Для цього мені наразі потрібна Цитадель. Інші, особливо Габул Штайнер, хочуть Цитадель для своїх власних цілей. Штайнер мені докучав найбільше, тому я збираюся піти і прикінчити його. – Я встав і надягнув плащ.
-- Що, прямо зараз? – запитав Кіль.
-- Нема чого відкладати на потім.
-- Перепрошую, магістре, але ти не можеш ось так піти і прикінчити новообраного Синдика, -- сказав Марл.
-- Чого це?
-- Пробач за мої припущення, але я припускаю, що твій намір вбити Штайнера має щось спільного з мертвим чуваком біля вхідних дверей. Гадаю, Штайнер відправив своє послання, а ти відповів. Вбивство Штайнера стане посланням для всіх інших, -- він потер підборіддя обрубком руки. – Ще раз перепрошую, але якщо ти ось так підеш і прикінчиш Штайнера, твоєму посланню бракуватиме певного рівня поваги … авторитету. Воно буде недостатньо вагомим. Принаймні мені так здається.
-- Справді?
-- Справді, магістре.
Я глянув на свій плащ. Ну, він був трохи брудний. І заляпаний кров‘ю. І обгорілий. Я глянув на інших.
-- Що, аж так погано я виглядаю?
Найманці мовчали, очевидно не бажаючи образити мене. У Кіля таких застережень не було.
-- Після цирульника вже краще, але все одно ти виглядаєш так, наче спав у канаві.
Я зітхнув.
-- Хай буде. Штайнер отримає коротку відстрочку, поки я буду чекати на підхожий одяг, щоб вбити його.
-- І приймеш ванну, -- докинув Кіль.
-- До речі про ванну. Звідки ми беремо воду?
-- З цистерни, магістре, -- відповів Марл. – Цим не переймайся. Вона глибока і майже повна. Під кінець осені в Белларіусі завжди достатньо дощів.
-- Чудово, пане Марл. Зранку всі приймуть ванну. Оскільки це його ідея, то Кіль допоможе нагріти всю ту воду.
#
Сон довго не йшов, а коли він нарешті зморив мене, то мені снилася Амра. Вона лежала на пагорбі з ножів, висотою як стіна Некрополя; сотні тисяч ножів. Вона не рухалася, обличчя бліде, немов з алебастру.
Я порізався на криваві стрічки, намагаючись вилізти до неї, дотягнутися до неї, але так і не наблизився.
6
Одного в Цитаделі не забереш. Порожня як стодола і затишна як в‘язниця, але з неї відкривався найкращий у Белларіусі вид на Белларіус. Не те щоб Белларіус був дуже мальовничим, але якщо ти вже застряв на смітнику, то краще сидіти на самій вершині.
Одного разу Амра сказала мені, що по суті, різниця між добрим злодієм і мертвим злодієм полягає в душевній рівновазі. Здатність ігнорувати такі перешкоди, як страх, тривога, злість і зосередитися на роботі. Бути здатним зберігати під тиском здатність думати, аналізувати і діяти без зайвого поспіху. Фактично, це майже нічим не відрізняється від магії.
Я глянув на огидне місто, що навчило її цієї жорстокої правди, і зрозумів, що Габулу Штайнеру вдалося позбавити мене душевної рівноваги. Його чисельні провокації ледь не підбили мене зробити щось, чого я швидше за все пожалкую. Чи міг я увійти в його дім і вбити його? Звісно. Чи міг я вбити всіх найманців між нами і вийти неушкодженим?
Ймовірно, навіть дуже, хоча існував реальний ризик, що мене завалять чисельною перевагою. А якщо в Штайнера був на службі маг, що було не таким вже немислимим, то поки мою увагу відвертатиме більша загроза, найманці просто здолають мене.
Дивлячись з вікна бібліотеки, що виходило на місто, а швидше того, що залишилося від бібліотеки, після того, як Сірий Зуб зробив невдалу спробу прикінчити Телемарха, я доволі швидко знайшов флюгер з бронзовим молотом, який згадував Мок М‘єн. На два ряди нижче, третя вежа зліва. Не доведеться далеко йти, щоб засвідчити Штайнеру свою повагу, якщо в мене виникне таке бажання. Якщо він взагалі був там.
Це був вирішальний фактор. Або він укривався за чисельними рівнями захисту, або десь ховався, бо
Я можу завалити трупами свій шлях в його дім, тільки щоб виявити, що його там немає.
Я притулив чоло до холодної, грубої, зламаної кам‘яної стіни поряд з проломом. Мені докучало око, невеличкі, гострі уколи болю. Я докладав зусиль, щоб не підняти руку і безрезультатно не потерти пов‘язку.
