Спускаючись, я лаяв себе за всі ті помилки, які зробив відколи мене викинуло на берег в Белларіусі. Прикінчивши найманого вбивцю Штайнера, мені слід було просто ігнорувати його. Сумнівно, щоб в його сагайдаку були ще якісь стріли. Але маги завжди залишаються магами. А ще мені слід було ігнорувати Справедливих Хлопців, чи то Народний Комітет, і займатися власними справами. Замість цього я спробував врегулювати конфлікт.
Я повинен був розуміти, що така спроба не має сенсу. Надто довго шляхта поводилася надто жорстоко, і тепер пожинала люте невдоволення, яке сама посіяла. Я пішов у Пояс і спробував урезонити косу. Як не крути, я ще легко відбувся.
Я засвоїв урок. Мене не затягнути глибше в трясовину самознищення Белларіуса. Якомога швидше здобуду те, що мені потрібно і вшиваюся звідси. І я не буду панькатися з тими, хто стане на моєму шляху. Сповнений рішучості, я пришвидшив крок.
Перше відгалуження вело до кімнати жахів. Сама комірчина була маленькою, не більше ніж чотири кроки в довжину і ширину. Дверей не було. Я відчув щось у сплетінні, щось паскудне, і викликав магічне світло.
І гадки не маю, ким були муміфіковані трупи, але всі вони були жінками з довгим, білявим волоссям. На чорній мармуровій підлозі лежало щонайменше десяток мертвих тіл, їхні руки і ноги переплетені між собою, розміщені так, що нагадували особливо огидний окультний знак. Їх розмістили в колі, намальованому на підлозі. Значення окультного знаку з трупів чаїлося в мене на краю свідомості, щось сповнене жахливого сенсу і сили,
Я відірвав погляд перш ніж знак затягнув мою свідомість в божевілля, що очікувало на мене. Тоді я викликав магічний вогонь, щоб спалити трупи, гірке, нудотне відчуття тьохнуло в мене в животі. Це виходило за межі некромантії. Телемарх грався з чимось, що навіть я вважав злом, а я такими словами не розкидаюся. Мені навіть думати не хотілося, якими жахіттями він займався в цій кімнаті, бо я міг почати розуміти. А я палко не бажав нічого цього розуміти.
Отже, добре, що ми його здихалися.
Перш ніж я загасив магічний вогонь, в кімнаті щось поворухнулося, ледь помітна тінь піднялася з одного з трупів. Тоді ще одна, і ще одна. Загалом десять, по одній з кожного трупа. Вони швидко почали ставати матеріальними.
Всі вони виглядали докладно так само. Всі були досконалою копією істоти, що вирвала мені око.
Вони здавалися сонними, ситими. Повільно і плавно вони рухалися до мене, але зупинилися на межі чарівного кола, що вміщало в собі трупи. Вони посміхалися мені, показуючи зуби, яким позаздрили б навіть сірі урду. Вони плазували по поверхні своєї в‘язниці, їхні примарні тіла об‘єднувалися і розділялися, об‘єднувалися і розділялися.
Раптово мені спало на думку, що втручання в те, що Телемарх створив у цій кімнаті може привести до страшно нездорових наслідків. Я опустив руку і від‘єднався від джерела.
Я повернувся до головних сходів і продовжив спускатися. Я принципово не озирався, але ще довго по шкірі в мене на потилиці бігали мурашки.
Друге відгалуження було доволі довгим. Я йшов десь з годину, перш ніж вийшов на сходи, що вели вгору, і масивні залізні двері, які плакали іржею. З певними труднощами я виламав їх і опинився на вкритому щебенем схилі. Мені потрібно було кілька секунд, щоб зорієнтуватися, але коли мені це вдалося, я посміхнувся. Не те, що я шукав, проте потенційно корисне.
Я знайшов прохід на зворотний бік Гори Тарвус. Піді мною лежала мозаїка з полів, сірих і коричневих в сутінках, значно темніших в тіні гори.
Ось чому Штайнер так сильно хотів здобути Цитадель. За кілька днів він міг би перекинути достатню кількість військ найманців з Джеддера, щоб завоювати пост Синдика.
Не пощастило чуваку.
Я повернувся в гору, зачинив за собою двері й наклав на них чари. Подорож назад до центральних сходів була довгою і мене почав мучити голод. Я пропустив сніданок і обід.
Я спустився.
Третє відгалуження привело мене туди куди треба.
Прохід був відносно коротким, а в кінці знаходилися набряклі від вологи дерев‘яні двері. Я наклав на них закляття тиші, й доклавши більше зусиль ніж я готовий признати, з допомогою м‘язів і Мистецтва вирвав двері з рами.
Вони виходили на погріб; останніми десятиліттями його використовували тільки щоб вирощувати павуків і стоног. Ветхі сходи піднімалися до ляди. Я підійшов до неї і прислухався. Жодного признака руху.
З мого боку ляда мала засув. Я відсунув засув і повільно припідняв ляду. В кімнаті наді мною панувала темрява. Підлогу вкривав багаторічний шар пилюки. В тонких смугах світла, що просочувалося крізь зачинені віконниці, були ледь помітні купи сміття. Я повністю відчинив ляду і почав підніматися.
Я почув його за мить до того, як він напав на мене ззаду, легеньке шкребіння ланцюга по дерев’яній підлозі.
10
