Спіймати цю істоту, хоча й було небезпечним, було найпростішою частиною мого плану. Змусити чи переконати її виконувати мою волю буде значно складніше. Це буде істота породжена з хаосу, таких не бачили з часів Катаклізму. Непередбачливість у неї в крові – якщо в неї є кров – і швидше за все, раціональність буде для неї чужорідним поняттям. Вона може бути не розумнішою за собаку, або я можу виглядати при ній, як сільський дурник. Фактично її інтелект може переходити з однієї крайнощі в іншу, залежно від фази місяця, чи що вона з‘їсть на обід. Передбачити це було неможливо.
Я закінчив першу сітку і без будь-якого ентузіазму розмірковував чи починати другу, коли в двері постукали. Вдячний, я викликав магічне світло, встав і відчинив двері.
Це був Кіль, він був заспаний, нещодавно пострижене волосся стирчало в різні боки.
-- Мок М‘єн прийшов, -- позіхнув він в кулак. – Виглядає так, наче мав справу з сірим урду.
-- Бачу, тебе це не дуже засмутило, -- зауважив я.
-- Я сильно стурбований, -- посміхнувся він неприємною посмішкою. – Глибоко в душі.
Він спустився за мною на перший поверх, де на кріслі біля стола сидів осунувшись Мок М‘єн і намагався виглядати на безтурботного. Ефект дещо псував свіжий синець під оком і нещодавно зашита рана від пазурів на плечі.
-- Тепер я знаю, чому ти не торгувався, магу, -- сказав він замість привітання.
-- Я попросив тебе знайти породження тріщини, а не довідатися, чи воно вміє цілуватися, -- відповів я.
-- Смішно. Але двом з моєї бригади не до сміху.
-- Мені шкода, справді. – Я сів навпроти нього. – Розкажи, що трапилося.
-- Дуже швидко, на підставі слів людей, ми визначили загальне розташування трьох гівнюків. Я виставив у цих районах варту, по три людини в кожному. На вулиці Півмісяця трьох виявилося замало, -- він вигідніше вмостився на кріслі й поморщився з болю.
Біля стола з‘явився Кіль, мовчазний і з кам‘яним обличчям, пляшка вина в одній руці, в другій – два стакани. Він мовчки тицьнув їх на стіл і пішов спати. Судячи з реакції Мок М‘єна на Кіля, вино немов з‘явилося з допомогою чарів. Що, на мою думку, було покращенням. У всякому разі він відійшов від неприхованих погроз причинити тілесні пошкодження.
Мок М‘єн налив нам обом і зробив великий ковток. Поставив стакан.
-- На вулиці Півмісяця повно будинків, що розплавилися в ніч, коли завалився Ріаіль. Розумієш? Розтопилися немов віск.
Я кивнув і він продовжив.
-- Більшість людей, що мешкали там, не пережили ту ніч. Невдовзі, ті, що пережили, знайшли собі інший притулок. Породження тріщини регулярно полює в тому районі. Я подумав, що в нього й лігво десь поблизу. Я виставив трьох чуваків з добрим зором на дах будинку, який видався мені безпечним, і наказав їм спостерігати, щоб побачити, чи зможуть вони довідатися, звідки воно виповзає, і куди заповзає.
-- Пару годин тому один з них пришкандибав назад, весь страшно покалічений. Істота підкралася до них, видряпалася по вертикальній стіні, і на тобі маєш, мовчки напала. Чувака, що повернувся, під час бійки скинули з даху, він пролетів два поверхи і впав на дах іншого будинку. Йому пощастило добре приземлитися. Істота його не переслідувала. Він сказав, що судячи зі звуку, вона була надто зайнята, обідаючи його товаришами. Я зібрав решту бригади і пішов глянути, що там і по чому. І забрати трупи. Рішення, про яке я зараз шкодую.
-- Що трапилося?
-- Воно було ще там, -- він знизав плечима. – Я наказав хлопцям чекати внизу, поки я піду гляну. Я піднявся по сходах і зиркнув крізь двері на дах. Скидалося на те, що воно дрімало. Мабуть, сите після добрячого обіду. Раптово, без жодної видимої причини, воно прокинулося і почало принюхуватися. Так тихо, як тільки міг, я зійшов вниз по сходах, але, гадаю, воно почуло мій запах, бо помчало за мною з пронизливим виском, якого ти ще не чув. Воно наздогнало мене на першому поверсі, ми трохи почубилися. Я втратив трохи шкіри і крові, воно втратило трохи чогось мокрого, що тече в його тілі. Я вибрався, зачинив двері. Воно не намагалося переслідувати мене, -- він замислився на мить, знизав плечима. – Це все.
-- Як воно виглядало?
-- Я такого ще не бачив.
-- Спробуй описати.
Він зітхнув.
-- Якщо мушу. Як кам‘яна мавпа з пекла, зі щупальцями замість гриви. Ростом десь з людину. Очі, як в павука. Без шерсті, синьо-чорна, немов гумова плоть. Довга, довга морда, чорні ікла. Спритне, як ящірка. І сморід. Як палений цукор і жовч.
Якийсь час я мовчки сидів, обмірковуючи його слова, намагаючись визначити найкращий спосіб, щоб спіймати істоту. Взявши до уваги те, що він розповів мені про її поведінку, заманити істоту в пастку цілком можливо. Вона трималася своєї території.
Але чим менше людей буде залучено, тим краще. Тоді до мене дійшло, що дещо сказане ним може значно полегшити моє життя.
-- Ти поранив його?
-- Вдарив ножем. Йому це не надто зашкодило.
-- Маєш ножа, яким ти його порізав?
Він пильно глянув на мене. Тоді посміхнувся.
-- Це не входило в нашу угоду.
-- Хочеш, щоб я заплатив тобі за те, що ти покажеш мені свій ніж?
