Пропала злодійка полностью

На жаль Цитадель знаходилася на вершині Гори Тарвус. Я зауважив, що в тих, хто бажає панувати над іншими людьми, існує щось, що робить нестерпним, коли хтось дивиться на них згори вниз, в прямому чи переносному сенсі. Королі і священники сидять чи стоять здіймаючись над масами, щоб їх бачили, це правда, але не менш важливо, щоб відособитися, поставити себе вище за інших. Така собі не надто витончена декларація відносної вартості. З тієї ж причини нижчих за себе змушують кланятися і ставати на коліна. Це більше ніж просто вистава.

Своїми малопридатними вежами панівний клас в Белларіусі довів це до крайнощів. Співвідношення влади до висоти так глибоко вкоренилося в суспільстві Белларії, як сім‘я, обов‘язок і помста в Нижніх Землях. Чому ще Непереливки, єдину значну ділянку рівної землі в місті, залишили найбільш нужденним і доведеним до розпачу мешканцям?

Зовсім не через рідкісні, хоча й поважні, повені. Це була проста інженерна проблема, з якою Гол-Шен вміло справлявся протягом століть, і то за рахунок значно менших коштів і незручностей, ніж белларіанцям обходилося вертикальне будівництво на схилі гори. Ні, в Белларіусі нижчі райони призначалися для гірших людей, а оскільки Непереливки були в самому низу, то в них жили найгірші з найгірших.

А це означало, що Цитадель, яка знаходилася на вершині гори, призначалася для найкращого з кращих. Різноманітні фракції вважали, що займаючи її, я кидаю виклик їхній номінальній владі.

Я б не надто переймався, якби справа була тільки в цьому. Якби я твердо знав, що потребуватиму Цитадель тільки на певний, обмежений період часу, я б міг просто не звертати уваги на їхню войовничість. Пересидіти всі витівки, які вони здатні організувати. Але я не знав, як довго потребуватиму Цитадель, і не міг просто ховатися за її захищеними стінами. В місті була купа потрібних мені речей, не останньою з яких була їжа.

Отже. На додаток до введення в дію свого плану пошуків Амри, мені доведеться грати роль потенційного правителя Белларії. Принаймні до певної міри і на певний час. І все це через порожню кімнату.

Я піднявся по сходах на найвищий поверх, щоб всоте поглянути на внутрішнє святилище Телемарха. А швидше на місце де колись знаходилося внутрішнє святилище. Докладної лінії де закінчувалася кімната не було. Візьмемо, наприклад, бридкі двері у вигляді черепа. Зовнішня сторона дверей була такою ж твердою і позбавленою смаку, як завжди. А от внутрішньої сторони більше не існувало. Або принаймні внутрішня поверхня зникла, як у воду канула.

Вона не припиняла своє існування у конкретному місці. Внутрішня поверхня дверей, і вся кімната, просто потрохи блякнули. Найближче порівняння, яке спадає мені на думку, це коли хтось намочить пензлик в чорнилі й проведе ним по аркушу пергаменту. Спочатку лінія суцільно чорна, але у міру того, як чорнило закінчується, вона стає тьмянішою, уривчастішою, аж поки повністю не зникне.

В нашому випадку, чорнило – це сама реальність. Я міг тільки здогадуватися, що було пензликом, і чия рука керувала ним. Цілком ймовірно, що все відбулося навпаки, реальність не нанесли, а стерли. Чесно кажучи, це не мало значення, бо на цей момент в мене не було нічого, крім здогадок.

Я зайшов у кімнату, щонайменше п‘ятдесятий раз шкодуючи, що не знав, як вона виглядала до того, як зникла.

Кіль йшов за мною. Я не зауважував цього, поки він не зупинився перед кімнатою. Кімната йому не подобається. Він каже, що від неї на нього нападають дрижаки, що б це не означало.

-- Ввечері зайде Хурвус, щоб глянути на твоє око, магу, -- сказав він мені в спину.

-- На що там дивитися? Його немає, та й годі. – Я сам спалив його. Маги не можуть дозволити, щоб частини їхнього тіла валялися абиде. З ними можна зробити надто багато всякої гидоти.

-- Ти знаєш про що я, -- сказав Кіль з явним дискомфортом в голосі.

Я зітхнув і кивнув.

-- Знаю.

-- Ми вже добиваємо комору Телемарха. Залишилися висушені боби і свинячі кістки. В мене є трохи грошенят, вистачить на продукти на кілька днів, але я не знаю, що зараз можна купити.

-- Чому?

-- Через заворушення і барикади.

Я повернувся до Кіля.

-- Ні, Кілю, я питаю, чому ти досі тут? Протягом минулого тижня я був далеко не найкращим товаришем. Чому ти досі тут, розповідаєш мені про візит лікаря і запаси харчів?

Його обличчя трохи побіліло, трохи набрало сердитого виразу.

-- Хочеш, щоб я собі пішов?

-- Ні. Я просто хочу знати, чому ти тут, а не там. Раніше ти мені казав, що ти прибічник Справедливих Хлопців.

Він кивнув.

-- Був. Але Ансен мертвий. Йому не потрібна моя допомога. І якщо бути чесним, мені не дуже подобається напрямок, в якому зараз рухаються Справедливі Хлопці.

-- До чого ти хилиш?

Він опустив очі на підлогу і насупився.

-- Вони знов почали садити на палю. Схоплених шляхтичів і Чорних Рукавів. Людей, яких вважають стукачами і колабораціоністами. Біля пристані купа людей сидить на колах. – Він похитав головою. – Навіть Синдик такого не витворяв.

-- Варварство. Розумію твоє небажання мати з цим щось спільного.

Він знизав плечима.