-- Добре. Не роби цього. Можна напроситися на інфекцію.
-- Справді? За своє життя я бачив багацько штучних очей.
Він фиркнув.
- За марнославство завжди доводиться платити, магу. Ніяк не збагну навіщо хтось хотів би вставляти собі в голову чужорідний об‘єкт. Тільки боги знають, що за заразу ти увіпхнеш собі разом з ним.
Він вручив мені чисту шматку і почав пакувати свої речі в поношену шкіряну торбу. Я витер розчин зі щоки і повік.
-- Не спи з пов‘язкою. Хвороби люблять замкнені, вологі, темні місця. Мого догляду тобі більше не потрібно. Я не буду сумувати за цими прогулянками на Гору. Якщо щось буде потрібно, приходь до мене. Я сюди більше ні ногою.
-- Важко пробиратися через Пояс?
-- Ні. Хлопці на барикадах знають мене, і Чорні Рукави теж. Вони дбають, щоб найманці мене не чіпали. Бути лікарем має свої переваги.
-- Кіль каже, що Справедливі Хлопці садять людей на палю.
Він зупинився.
-- Так. Садять. Деякі з них навіть заслуговують цього.
-- Ти дійсно вважаєш, що хтось заслуговує на таку смерть?
-- На жаль, так. Думаю, ти знаєш, що деякі з найгірших чудовиськ мають людську подобу. Але я повторю тобі те, що сказав їхньому новому ватажку, Гаммонду – можна вбити сотню винних, проте це не поверне одного невинного, -- він похитав головою, взяв свою торбу і повернувся, щоб йти.
-- А що з Кілем? – запитав я його.
-- А що з Кілем?
-- З його рукою більше нічого не потрібно робити?
-- Сьогодні вранці я розмотав її і наклав нову шину. Ти що не бачив?
-- Ні. Я був трохи зайнятий.
Він буркнув.
-- Я вправив її, тепер вона чудово гоїться. За місяць шину можна буде зняти. Не більше, не менше. Тоді йому потрібно буде попрацювати, щоб відновити силу в руці, але повільно. М‘язи атрофуються. Я йому все це сказав, але тільки Ісін знає чи він мене слухав.
Я встав і потиснув йому руку. Дав кілька марок.
-- Дякую, ось твоя оплата. Ти голодний? Десь за годину Сірий Зуб буде вечеряти в мене.
-- Не можу. В мене засідання комітету.
Я підняв брову.
-- Справедливих Хлопців. Я латав їх після зіткнень з військами Радників.
-- Отже, ти став революціонером?
-- Політика мене не цікавить. Догляд за пораненими в них організований геть хуйово. Я вирішив дати їм кілька порад, хоча б для того, щоб полегшити собі життя і щоб люди не вмирали без потреби.
-- Що, здоровий егоїзм?
-- Курва, саме так.
-- Вип‘єш на дорогу?
Його очі казали “ще б пак”, а з вуст злетіло “ні, дякую”.
Я провів його до дверей. Коли він спускався крутою вулицею, то пройшов повз іншого пана, що піднімався. Я чекав біля дверей, бо всякий, хто виліз так високо, міг прямувати тільки в Цитадель. Чувак не виглядав грізно, проте я все одно активував обереги. Зовнішність оманлива, і т.д. Він був магом, принаймні це я бачив своїм магічним зором. Я й гадки не мав, наскільки він потужний.
Він був відносно молодим, в хорошій фізичній формі, бо не надто задихався під час сходження. Одягнений він був у білі рейтузи, чорні черевики зі срібними пряжками, і шовковий, блідо, блідо блакитний піджак. На голові трикорн, які носять в Ісінгласі. Я глянув на свій одяг і зрозумів, що мені катастрофічно потрібна праля. Що ж. Принаймні на чорному не надто помітно бруд.
Він зупинився за метр від порога і промовив:
-- Магістр Анградо?
Я кивнув.
Він зняв капелюха і легенько вклонився.
-- Перрік Лід, з банку Вулкін і Бінт.
-- Радий познайомитися. Не бажаєш зайти всередину?
-- Пробач, але ні. Мене прислали перевірити твою заявку, як це необхідно перш ніж банк задовольнить твоє прохання. Це займе тільки мить, тоді я повернуся прямісінько в банк і почну виконувати твої інструкції.
-- Чудово, -- сказав я. Я сам встановив запобіжні заходи, яких він дотримувався, тож з мого боку не мало сенсу скаржитися. Як злодій і маг, я міг легко придумати сотні способів, як запросто обійти стандартні процедури безпеки банківського дому.
-- Ти готовий піддатися Примусу, магу?
-- Готовий.
Він викликав свою силу, і я відчув, як Примус опускається мені на розум, наче м‘яка тканина. Якщо я не спробую збрехати, то більше не відчую жодних ефектів.
-- Ти дійсно маг Хольгрен Анградо?
-- Так.
-- Ти бажаєш зняти суму в сорок тисяч люсеранських золотих марок на основі кредитного листа виписаного на Белларіанську філію банку?
-- Так.
-- Чи на депозиті на твоє ім‘я в Люсерніанській філії банку дійсно є достатньо грошей, щоб повністю покрити запрошену тобою суму, включно з п‘ятьма відсотками комісійних?
-- Так, наскільки я знаю, так було востаннє, коли я перевіряв.
-- Чи ти якимось чином намагаєшся виманити в банку гроші, якими насправді не володієш?
-- Ні.
Примус розсіявся і Лід ще раз вклонився.
-- Дякую, що присвятив мені свій час, магістре. Твоє замовлення буде виконано вранці.
-- Чому така затримка?
-- Зараз в місті така ситуація, що нам доведеться вжити додаткових запобіжних заходів, щоб запевнити доставку твоїх коштів.
-- Іншими словами, місто перетворилося на поле бою і вам потрібно зібрати невеличку армію, щоб запевнити доставку мого золота.
-- Саме так, магістре Анградо.
-- Що ж. Перепрошую, що поставив банк у таку складну позицію.
