Пилюка і сажа, густа і суха здійнялася з-під моїх ніг, налетіла мені в ніс. Я пчихнув. В цьому холодному, мовчазному місці пчих пролунав голосно. Я рушив далі й за кілька метрів дійшов до розвилки. В обох напрямках вели сходи. Я обрав лівий прохід і спустився по кількох сходинках. Сходи вели в коридор, але доволі скоро той закінчувався глухим кутом. Я вичарував кулю магічного світла і розгледівся.
Прохід обвалився, там де починалися уламки, сплетіння оберегів обривалося. Я подумки зробив невеличкі розрахунки і дійшов до висновку, що знаходжуся на місці де стояв Ріаіль, перш ніж Амра обвалила його на голову Синдика.
Повернувшись назад, я почав спускатися по правих сходах. Невдовзі сходи почали крутитися спіраллю, з майданчиками тут і там, здавалося розкиданими випадковим чином. Сходи вели далеко, далеко вниз, періодично від них виходили коридори, які я наразі ігнорував.
Нарешті я дійшов до грубо витесаної печери, монотонної і порожньої, за винятком масивного залізного диска, встановленого на рівні підлоги. Він мав понад метр в діаметрі й близько десяти сантиметрів товщини, на його поверхні було викарбувано сотні окультних знаків, всі вони шепотіли про слухняність і спокій, апатію і поступливість.
Це був чарівний еквівалент дверей в‘язниці.
Я оглянув сплетення, знайшов команду і зламав замок. Залізний диск здійнявся в повітря і відлетів, відкриваючи просвердлену в підлозі чорну шахту. Звідти здійнявся легенький струмінь чарівної енергії, мене відразу занудило. Без жодних сумнівів це була та сама отруйна енергія, що отруїла моє джерело в ніч, коли зникла Амра.
На перший погляд мені здалося, що шахта монотонна, але при уважному огляді я зауважив, що на гладкій стіні шахти висічено такі самі окультні знаки. Їх було ледь видно людським оком, настільки малими їх викарбували. Я не зауважив їх спочатку, бо на відміну від знаків на кришці шахти, з цих висмоктали всю магію до останньої краплини. Докладний огляд показав, що вони цілі, просто позбавлені енергії. Якщо буде така необхідність, їх можна відновити.
Я вичарував палаючу кульку світла, придав їй ваги і достатньо енергії, щоб вистачило на чверть години, і кинув у шахту. Вона падала і падала, та зникла з очей задовго до того, як в неї вичерпалася енергія.
Отже, це було те, що Сірий Зуб називав тріщиною, де Аітер зберігав свою неочищену магію, закваску для хаосу. Тепер вона була порожньою; дуже глибокою, дуже темною дірою в землі, а не пошкодженим резервуаром енергії. Я б дорого заплатив, щоб довідатися куди ця енергія зникла. В мене було відчуття, що куди б вона не пропала, Амра була неподалік. Це давало мені примарну надію.
Якщо виникне така потреба, в моєму розпорядженні була найглибша, найнадійніша темниця в світі. Я волів би, щоб такої потреби не виникало.
Відколи я вперше виламав двері у внутрішнє святилище Телемарха, то боявся, що при будь-якому раціональному підході до пошуків Амри мене чекатиме розчарування. Повільно, протягом останнього тижня, коли закляття за закляттям не давали жодних результатів, я почав обмірковувати більш екстремальні плани, як її повернути.
Першим, що спало мені на думку, було знайти ще один Клинок Восьмикратної, і скористатися ним для її пошуків. Взявши до уваги наскільки потужними, непередбачуваними й небезпечними виявилися ці Клинки, я відклав її. Відклав, але не відкинув. Якщо буду змушений, то зроблю це. Навіть якщо після цього Сірий Зуб перетвориться на мого ворога. Навіть якщо це означало, що я закінчу як Аітер.
Проте перш ніж піти цією дорогою, існувала інша, яку я міг обрати. Вона була такою ж смертельною, і такою ж страшною, але про цей шлях я знав набагато більше. Тріщина, хоча й позбавлена енергії, все ще могла стати в пригоді в цій подорожі. А принаймні залишки енергії, що в ній зберігалися.
-- Куди ти зникла? – прошепотів я, тріщина проковтнула мої слова і не обізвалася.
Я сів на вкриту пилюкою кам‘яну підлогу, поклав лікті на коліна, а голову на долоні. Вперше за тиждень по-справжньому сам, я пронизливим криком випустив весь свій відчай, фізичний біль і страх за Амру. Коли я зупинився, в мене боліло горло. Не знаю як від цього мені стало краще, але гірше точно не стало.
Повільно, терпляче, я зібрав все своє самовладання і спокій, і натягнув на себе, як воїн лати.
Шалена тривога кігтистою лапою стискала мені живіт, це не припинялося відколи Амра зайшла в святилище Телемарха. Я дбав, щоб цього не було видно на моєму обличчі.
Я поклав кришку на місце і почав довге сходження назад у вежу.
3
-- Якийсь незвичний біль? – запитав Хурвус, змащуючи мою порожню очницю якимось молочно-білим розчином. Він був холодним, неприємним і викликав почуття оніміння.
-- Окресли незвичний, коли йдеться про втрачене око, -- відповів я.
-- Раптовий біль голови? Постійне роздратування?
-- Ні. Біль ослаб, проте досі боляче, якщо я швидко переводжу кудись погляд.
-- М‘язи пов‘язані одні з одними, вони намагаються рухати оком, якого вже немає. Біль зникне. Сядь, нагнися вперед, нехай розчин стече в миску. Ти не думав про фальшиве око чи щоб зашити повіки?
-- Ні.
