Пропала злодійка полностью

-- В будь-якому разі я їм не потрібен. А Амра жива, десь. Я в неї в боргу.

-- Я роблю все, що в моїх силах, щоб повернути її, Кілю.

-- Знаю, магу. І знаю, що я тобі в цьому не допоможу. Але я можу нагадати тобі, що твою рану потрібно оглянути і я можу доглянути, щоб в тебе була їжа, коли ти згадаєш, що тобі потрібно їсти. – Він знов знизав плечима, явно почуваючись незручно від своєї прямолінійності й зрілості. Він був ще таким молодим.

-- Я хочу зробити все, що можу, -- продовжив він. – Навіть якщо я можу небагато.

Його вузьке обличчя скривилося в посмішці.

-- До того ж мене вже не повинно бути в Белларіусі. А оскільки я досі тут, то я волію переховуватися у фортеці з магом, ніж на вулиці, де можу потрапити в лапи бригади Мок М‘єна.

Я посміхнувся. Було боляче.

-- А… друг Амри. Я й забув про нього. Гаразд. Якщо ти будеш моїм представником у місті, то не можеш весь час уникати його бригади. Краще розібратися з ним зараз, а не пізніше.

Я вийшов з внутрішнього святилища, заліз в кишеню і витягнув кілька марок. Передав їх Кілю.

-- Після того, як купиш якісь харчі, я хочу, щоб ти запросив Мок М‘єна на вечерю. Хочу з ним побалакати.

-- Гм, магу…

-- Тільки не кажи, що ти не знаєш, як його знайти.

-- Справа не в цьому. Якщо він ще раз побачить мене, то зробить мені щось погане. Щось непоправне.

-- Не зробить. – Я витягнув ще одну марку, зачерпнув дрібку енергії з джерела і написав над нею Хардишську руну “переговори”. Руна парила і повільно крутилася, така ж масляно золота, як золота марка, з якої вона черпала свою реальність. Я зробив її достатньо сильною, щоб вистачило на день і загартував, щоб вона не зникла, коли я перемкну з неї свою увагу.

Я пстрикнув монету Кілю.

-- Даси йому. З тобою все буде гаразд. Він з повагою віднесеться до переговорів.

-- Я в цьому не впевнений, -- сказав Кіль.

-- А ти б знехтував пропозицією мага про переговори? Довірся мені.

-- Гаразд, -- сказав він, похмуро і з сумнівом.

-- Ще щось?

Мені потрібно буде значно більше твердої валюти, ніж я прихопив з собою у подорож з Люсерніса. Якщо все піде шкереберть, мені буде потрібна готівка. Я не міг розраховувати, що в мене буде змога заскочити в банк і зняти кошти. Або якщо буде, чи застану я банк цілим, чи не зрівняють його з землею. На всіх мертвих богів, як мене дратувало, що я застряг серед громадянської війни.

-- Знаєш де знаходиться банківський дім Вулкін і Бінт? – запитав я його.

-- Всі банки знаходяться на одній вулиці, тому так, знаю.

-- Мені потрібно, щоб ти відніс туди мого листа. Зараз я його напишу.

-- Мене навіть за поріг не пустять. Особливо тепер, під час заворушень.

-- Ти не мусиш заходити. Вручиш листа швейцару. А по дорозі назад запросиш Сірого Зуба на вечерю.

-- О… У нас сьогодні звана вечеря.

-- Здається, що так. Краще купи якогось пристойного вина.

-- Магу?

-- Кілю, якщо ти не почнеш називати мене Хольгреном, то я напишу своє ім‘я на палиці і буду лупцювати тебе нею, поки ти його не запам‘ятаєш.

Він посміхнувся.

-- Таке враження ніби це вона сказала.

Не було потреби пояснювати, хто така “вона”.

-- А від кого думаєш я цього навчився?

-- Гаразд, Хольгрене. Ще одне запитання?

-- Так?

-- Що змінилося? Весь минулий тиждень ти майже не розмовляв, не спав, не їв. Займався тільки магією. Тепер ти будуєш плани так, наче збираєшся затриматися тут надовго.

Добре запитання. Хлопчина дратував мене своєю юністю, проте мав голову на плечах.

-- Змінилося те, що я вичерпав всі свої швидкі, відносно розумні варіанти знайти її.

-- І що далі?

-- З цього моменту поспіх приноситиме тільки шкоду. Вона жива, це не надія, а тверде знання. Поки вона залишається живою, мені доведеться йти по лезу ножа стосовно того, що я можу і повинен зробити, щоб знайти і повернути її. Мені доведеться саме йти по лезу. Більше ніякого поспіху. Наслідки можуть бути страшними.

Він похитав головою.

-- Я не дуже розумію, про що ти.

-- Я поясню все, що ти можеш зрозуміти, а можливо і більше. Але сьогодні під час вечері, не зараз.

#

Коли Кіль пішов, я вирушив на розвідку. У сплетенні оберегів Телемарха я побачив щось, що заінтригувало мене. Я хотів переконатися чи мої підозри були слушними.

Я знав, що під чотирма видимими поверхами вежі, існував підвал, який слугував за комору і кухню. Але сплетення наводило на думку, що Цитадель не така проста, далеко не така проста.

Я не завдав собі клопоту брати ліхтар. Сплетення оберегів та інші, поки що невідомі чари були такими густими та яскравими для мого магічного зору, що в звичайному світлі не було потреби. У всякому разі, якби я потребував побачити щось своїми фізичними очима – своїм фізичним оком – я завжди міг вичарувати магічне світло.

Я натрапив на нього в кухні, у великому каміні. Те, що здавалося солідною, вкритою сажею стіною, виявилося ілюзією. Позад неї був коридор. Ззовні було неможливо сказати, куди він вів.

Я пройшов крізь стіну.