Коли енергія почала просочуватися з тріщини, то загинули сотні людей. Будинки розтопилися, як віск, народилися темні істоти, які досі тинялися нічними вулицями, вбиваючи, а то й гірше. Це все стало можливим через Ніж, що Розсікає Ніч.
-- Нас мало, а Клинки надзвичайно потужні. Поки Амра не знищила Клинок, що Ненависть Шепоче, ми присвятили століття, щоб знайти і зберігати Клинки, бо вважали, що їх неможливо знищити. – Він вихилив рештки вина і обережно поставив порожній стакан на стіл.
-- Амра Тетіс дала нам надію, що ми зможемо добитися того, що всі вважали неможливим. Вона дала нам підставу думати, що ми зможемо повністю сплатити борг Філософів перед світом за спричинений Катаклізм. Те, що вона знищила Клинок Абанон, дало нам підставу сподіватися, що нам не потрібно витрачати вічність на пошуки і ув‘язнення божевільної зброї божевільної богині, що наші пошуки і наша варта колись таки закінчаться.
Це була найдовша промова, яку я від нього чув. Він виглядав на вичерпаного. Я налив йому ще один стакан.
-- Як Філософи вистежували Клинки?
-- По суті ми їх не вистежували. Ми тільки розглядалися і прислуховувалися за певними знаками, що якийсь Клинок на свободі й в руках смертного. В нас немає безпосереднього способу знайти їх використовуючи Мистецтво, чи Філософію. Я не знаю, де знаходиться Клинок Калари так само як не знаю, де Амра, і в мене немає якихось особливих засобів, щоб довідатися.
-- А якщо… -- моє запитання обірвав стук в двері. Тейнер, припустив я. Чи Мок М‘єн. Яка різниця. Очевидно Кіль припустив те саме, бо раптово зайнявся прибиранням столу і зник.
Я пішов і відчинив двері.
-- Магу, -- промовив Тейнер і кивнув. – Отримав твоє запрошення.
Він стояв схрестивши руки, без плаща, не дивлячись на холод.
Я кивнув у відповідь і відійшов, щоб дозволити йому зайти. Він не поворухнувся.
-- Де Амра? – запитав він.
-- Це одна з тем, які я б хотів обговорити з тобою.
-- Вочевидь вона зробила те, що збиралася, інакше ми б не стояли тут і не розмовляли. І якби в Телемарха досі був пульс, ми б не зустрічалися в Цитаделі.
-- Прошу, Мок М‘єне, заходь. – Він був Тейнером для Амри, не для мене. Я зустрічався з бригадиром, а не старим другом.
Зрештою він зайшов, як мені здалося, з дивним небажанням. Якусь мить він блукав по великій, порожній кімнаті, поглядаючи на Сірого Зуба, який своєю чергою цілковито ігнорував його.
-- Де Кіль? – запитав він.
-- Миє посуд після вечері.
-- Ти хочеш сказати, намагається не потрапити мені на очі.
-- Я хочу сказати, миє посуд після вечері.
Мок М‘єн фиркнув, але дав собі спокій. Як на мене, Кіль не мусив нікому нічого доводити. Він в будь-яку мить міг втекти з міста, знаючи, що його колишня бригада не проявить милосердя, якщо спіймає його. Він залишився, щоб допомогти врятувати Амру. Думка Мок М‘єна про нього для мене нічого не означала.
-- Вина будеш? – запитав я його, і він кивнув. Я налив йому стакан.
-- Ти збираєшся відповідати на моє запитання, магу? – запитав він, беручи від мене стакан і спершись на колону.
-- Щодо того де Амра, то не знаю. Тут її немає. І ніде в світі. Але вона жива.
-- Тобі доведеться пояснити це мені, магу. Я простий вуличний щур, що трохи підріс.
Я фиркнув.
-- Якщо на це пішло, Амра теж. Не вдавай дурника Мок М‘єне. Тобі це не личить.
-- Гаразд. Якщо вона жива і не в цьому світі, то, курва, де вона?
-- Саме це я й намагався дізнатися, відколи вона зникла.
-- Що ж. Дякую, що просвітив мене. Це все, що ти хотів обговорити?
-- Ні, -- відповів я. – Але давай відкладемо інші теми, поки до нас не приєднається Кіль. Амра розповідала мені, що ти її найстарший серед живих друзів. Як ви зустрілися?
-- Я потребував когось маленького і з яйцями, щоб видряпатися всередині стічної труби. Труба була доволі широкою, але довгою і кривою, як палиця Керфа.
-- Ради всіх мертвих богів, навіщо тобі це було потрібно?
-- Це був єдиний шлях, який мені вдалося знайти до місця, куди я хотів потрапити.
-- Вона видряпалася?
-- Ні. Запитала, чи я народився придурком, чи став ним пізніше, а тоді зламала замок на жолобі для завантаження вугілля, якого я навіть не зауважив, -- при цьому спогаді він легенько всміхнувся. Коли по сходах з кухні піднявся Кіль, то посмішка зникла, її замінила кам‘яна маска кримінального ватажка. Зі свого боку Кіль проігнорував свого колишнього боса, сів за стіл і сьорбнув вина.
Я теж підійшов до стола і сів, дивлячись на Мок М‘єна. Після короткого вагання він відірвав спину від колони і сів, розставивши ноги, на останнє вільне крісло.
-- Панове. За цим столом сидять чотири особи в Белларіусі, які знають Амру, знають, що вона врятувала місто від тотального знищення і зацікавлені, щоб вона повернулася, куди б вона там не зникла.
-- Ага. Може проясни цю частину докладніше, -- процідив Мок М‘єн. – Куди вона поділася?
