Гелена дивиться по черзі то на картинку з камери нічного бачення в капсулі, то на монітор перед лікарем, де відображаються частота серцевих скорочень Ріда, кров’яний тиск, електрокардіограма та ще з добрий десяток показників життєдіяльності.
— Артеріальний тиск падає, — повідомляє Вілсон. — Частота серцевих скорочень зменшилася до п’ятдесяти ударів на хвилину.
— Йому боляче? — запитує Гелена.
— Ні, — заспокоює Слейд.
— Як ви це знаєте?
— Двадцять п’ять ударів на хвилину.
Гелена нахиляється впритул до монітора, вдивляється в забарвлене різними відтінками зеленого обличчя Ріда. Очі в нього заплющені, жодних ознак больових відчуттів. Мир та спокій читаються на обличчі.
— Пульс — десять ударів на хвилину. Тиск — тридцять на п’ять.
Раптом приміщення наповнює високий зумер: крива на моніторі перетворюється на пряму — ниткоподібний пульс. Доктор вимикає звуковий сигнал і констатує:
— Час смерті: десята година тринадцять хвилин.
Рід далі плаває в капсулі, нітрохи не змінившись.
— Коли почнете реанімувати?
Слейд мовчить.
— Чекаю розпоряджень, — доповідає Сєрґєй.
На головному моніторі перед лікарем з’являється нове віконце: «Час зупинки серця: 15 секунд».
— Фіксую викид ДМТ, — повідомляє лікар, коли минає хвилина.
— Сергею! — командує Слейд.
— Запускаю програму реактивації спогаду. Запуск стимуляторів…
Вілсон продовжує зчитувати різні показники життєдіяльності, тепер здебільшого пов’язані з роботою мозку та рівнем кисню в ньому.
Сєрґєй доповідає про хід експерименту кожних десять секунд, але Гелена їхніх голосів уже не чує. Вона не зводить очей з піддослідного в резервуарі та думає про те, що він бачить, що чує?
«Цікаво, — думає Гелена, — чи готова я сама померти, щоб до кінця відчути, зрозуміти свій винахід?»
На позначці «2 хвилини 30 секунд» Сєрґєй звітує:
— Програму реактивації спогаду завершено.
— Запусти її знову, — командує Слейд.
Сєрґєй переводить на нього здивований погляд.
— Маркусе, — подає голос лікар, — після п’яти хвилин шанси повернути його до життя будуть практично нульові. Зараз клітини його мозку масово відмирають.
— Сьогодні ми з Рідом про це говорили. Він готовий.
— Таж витягніть його! — втручається Гелена.
— Мені це теж не подобається, — підтримує її Сєрґєй.
— Прошу вас, покладіться на мене. Перезапуск програми!
Сєрґєй зітхає та швидко щось набирає.
— Запуск програми реактивації спогаду. Запуск стимуляторів.
Гелена втуплює погляд у Слейда.
— Чжи Ун дістав його з кубла в одному з найгірших районів Сан-Франциско, — каже той. — Він був непритомний, просто з руки стирчала голка. Врізав би дуба, якби не…
— Це не виправдання, — каже Гелена.
— Я розумію, що ви зараз відчуваєте. І знову прошу
— Маркусе, — подає голос Вілсон, — якщо ви збираєтеся повернути містера Кінга до життя, я б радив дати медикам команду витягувати його вже. Яка з нього користь, якщо ми запустимо серце, а когнітивні функції будуть утрачені?
— Ніхто його нізвідки не витягує.
Сєрґєй підводиться і йде до виходу.
Гелена за ним.
— Двері замкнено зовні, — попереджає Слейд. — А якби вам і вдалося вийти, то в коридорі все одно чергують охоронці. Вибачте, але в мене було передчуття, що в цей момент ви зможете втратити самовладання.
Вілсон командує в мікрофон:
— Дано, Аароне, швидко витягуйте містера Кінга та починайте комплекс реанімаційних заходів.
Гелена дивиться крізь скляну стіну. Лікарі як стояли біля візка, так і далі стоять, не ворушаться.
— Аароне! Дано!
— Вони вас не чують, — пояснює Слейд. — Я відключив зв’язок одразу, як ви стали вводити медпрепарати.
Сєрґєй кидається на металеві двері, намагається вибити їх плечем.
— Хочете змінити світ? — питає Слейд. — Тоді не обійтися без цього. Інакше ніяк. Час сильних і рішучих дій.
Камера нічного бачення показує, що на обличчі Ріда не здригається жоден м’яз.
Рідина, в яку він занурений, цілком нерухома.
Гелена дивиться на лікарський монітор: «Час зупинки серця: 304 секунди».
— Вже п’ять хвилин, — говорить вона Вілсону. — Надія ще є?
— Не знаю.
Гелена хапає порожній стілець, замахується ним.
Слейд і Чжи Ун із півсекундною затримкою усвідомлюють, що відбувається, зриваються з місць і кидаються їй навперейми.
Широко замахнувшись, Гелена кидає стілець у скло з однобічною видимістю.
Однак стілець до скла так і не долітає.
Очі в Баррі розплющені, але він нічого не бачить.
Відчуття часу зникло.
Могли минути роки.
Або секунди.
Він кліпає, але нічого не змінюється.
Тоді він думає: «Може, я вмер?»
Робить вдих — його груди розширюються — тоді видихає. Коли він підіймає руку, чути плюскіт води, щось ковзає по шкірі.
Він розуміє, що лежить горілиць на поверхні рідини такої самої температури, як і температура тіла. Лежить абсолютно розслаблений.
Якщо не рухатися, рідина не відчувається. Баррі знову завмирає, і в нього виникає дивне відчуття, ніби тіло не має ні кінця, ні початку.
Але ні, щось таки він відчуває. Щось на лівому передпліччі.
