І знову життя схоже на життя. Минають дні, залишаючи відчуття однаковості та стрімкості подій, і що далі, то менше Баррі думає про те, що він проживає їх наново.
У ліфті ще витає аромат одеколону Чжи Уна. Гелена підіймається на перший поверх неврологічного корпусу.
Востаннє вона була в стенфордському кампусі майже два роки тому. Тоді ж востаннє відчувала під ногами твердий ґрунт.
Тепер її до сліз зворушує зелень трави і дерев. Снопи сонячного світла, які пронизують тремтливі крони. Квіткові запахи. Співи пташок, яких ніколи не почуєш у морі.
Погідний осінній день. Гелена раз у раз зиркає на екранчик розкладаного телефона. Вона досі не може остаточно повірити, що повернулася в 22 жовтня 2007 року.
Її джип чекає на неї на факультетській стоянці. Гелена сідає на нагріте сонцем сидіння, видобуває ключ із надр наплічника.
Незабаром вона летить по шосе, і лиш вітер свистить за кабіною. Нафтова платформа вже сприймається як сірий призабутий сон. Ще швидше за платформу йдуть у забуття крісло, капсула, Слейд і останні два роки, які, завдяки її винаходу, ще тільки мають настати.
Вдома у Сан-Хосе Гелена складає у валізу одяг, фотографію батьків у рамці та шість найважливіших для неї книжок: «Про будову людського тіла» Андреаса Везалія[32], «Фізику» Арістотеля, «Математичні начала натуральної філософії» Ісаака Ньютона, «Про походження видів» Дарвіна і два романи — «Незнайомця» Альбера Камю та «Сто років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса.
У банку Гелена знімає всі свої заощадження. Неповних п’ятдесят тисяч доларів. Десять тисяч вона забирає готівкою, решту кладе на брокерський рахунок і виходить під полуденне сонце з білим конвертом, на вигляд занадто тонким.
При виїзді на «одиничку»[33] Гелена зупиняється заправитись. Розплатившись, кидає кредитку до смітника, підіймає тент і вмощується за кермом. Вона не знає, куди їхати. У плані, що складався серед ночі на платформі, такого пункту не було. Розум охоплює то збудження, то жах.
У тримачі для чашок завалялися десять центів. Гелена підкидає монетку й ловить затиллям лівої долоні.
Орел — вона їде на південь.
Решка — на північ.
Дорога звивається вздовж скелястого берега, кількома сотнями футів нижче траси в сірій імлі шумить море.
Вона летить крізь кедрівники.
Повз прибережні миси.
Через відкриті всім вітрам голі вершини.
Минає закинуті на край світу містечка, такі маленькі, що язик не повертається назвати їх містами.
Першої ночі Гелена зупиняється в придорожньому мотелі «Тімбер коув» — це в кількох годинах їзди на північ від Сан-Франциско. Мотель, недавно підрихтований, стоїть на стрімчаку, нижче якого — море.
Вона сидить одна коло ями для вогнища з келихом вина, виготовленого за якихось двадцять миль звідси, милується заходом сонця і міркує, на що перетворилося її життя.
Дістає телефон подзвонити батькам, проте не наважується.
У ці хвилини Маркус Слейд саме очікує, що вона от-от прибуде на його стару платформу для початку роботи над кріслом. Можна не сумніватися: Слейд свято вірить, що він один в цілому світі знає про фантастичні можливості крісла. Не дочекавшись прибуття Гелени, він не просто запідозрить,
Він може навіть скористатися її батьками, щоб дістатися до неї.
Гелена кладе телефон на землю і трощить його підбором.
Вона їде далі «одиничкою» на північ, лише робить невеличкий гак, щоб побачити чорний піщаний пляж на дикому Загубленому узбережжі, де вже давно хотіла побувати.
І далі понад Тихим океаном на північний захід, через ліси секвої та повз приморські містечка.
За кілька днів Гелена — в канадському Ванкувері. Подальший шлях біжить береговою лінією Британської Колумбії, через міста й села, і далі — одним з найпрекрасніших диких закутків з усіх, що вона колись бачила.
За три тижні, мандруючи просторами Північної Канади, Гелена проти ночі потрапляє в бурю.
Вона зупиняється в придорожній таверні на околиці маленького міста, яке виникло тут завдяки золотій лихоманці, вмощується на стільці в барі з дерев’яними панелями, п’є пиво й точить ляси з тутешніми аборигенами. Палає вогонь у масивному кам’яному каміні, в шибку шкрябається перший сніг.
У певному сенсі поселення Гейнс-Джанкшн, що в окрузі Юкон, справляє враження такої самої віддаленості від цивілізації, як і морська платформа Слейда. Селище в канадській глушині, посеред вічнозеленого лісу, біля підніжжя закутого в льодовиковий панцир хребта.
Тут вона для всіх Марі Ідей[34]: ім’я позичила в першої серед жінок лауреатки Нобелівської премії, яка відкрила явище радіації, а прізвище — в улюбленої авторки гостросюжетних трилерів.
Гелена знімає кімнатку на горішньому поверсі, щовихідних працює в барі — неофіційно, за готівку.
Грошей вона не потребує. Вона знає майбутнє, її інвестиції вже в найближчі роки принесуть їй мільйонні прибутки.
