Її це зовсім не дивує. Якби вона не знала про крісло, як могла б зрозуміти,
Джессіка плаче.
— Таке враження, ніби всьому кінець, — каже Алонсо.
Гелена дивиться з вікна машини на будівлю і бачить, як із офісу, в якому вибухом повибивало вікна, стрибає блондинка. Вона волаючи летить сторч головою, і Гелена хоче відвернутися, не дожидаючись моменту зіткнення, але не може.
Рухи навколо знову сповільнюються.
Клекітний дим.
Полум’я.
Жінка вже не летить, а повільно, дюйм по дюймі, як у слоумо, зближується з тротуаром.
Усе зупиняється.
Ця часолінія вмирає.
Руки Джессіки навічно вчепилися в кермо.
Гелена вже ніколи не відвернеться від жінки, а та ніколи не вдариться об землю, бо завмерла в повітрі, маківка голови — за фут від тротуару, світло-жовте волосся розсипане, очі заплющені, на обличчі довічна гримаса жаху в очікуванні удару…
І Гелена проходить через подвійні двері будівлі DARPA, де біля стійки охорони вже стоїть Шоу.
Вони дивляться одне на одного, переосмислюючи нову реальність, і свіжі спогади стають на місце тих, що переходять у розряд хибних.
Нічого того не було.
Тунель, міст, Центральний вокзал, Вежа Трампа — нічого. Гелена прокинулась, зібралася і без пригод, як кожного наступного ранку, була доставлена сюди.
Вона вже розтуляє рота, щоб щось сказати, але Шоу попереджає:
— Не тут.
Радж і Альберт сидять у лабораторії за столом для нарад і дивляться новини по вмонтованому в стіну телевізору. Екран поділений на чотири картинки, і на них у режимі реального часу подаються зображення: міст 57-ї вулиці, Центральний вокзал, Вежа Трампа і тунель між Квінсом і Мідтауном. Усе ціле та неушкоджене, а під картинками красується напис: «МАСОВИЙ ЗБІЙ ПАМ’ЯТІ НА МАНГЕТТЕНІ».
— Що за лайно тут закрутилося? — запитує Гелена.
Її всю трусить, у прямому сенсі, бо хоч цього й не сталося, вона ще досі відчуває, як у неї вдаряє стіна води. Чує, як на машини падають людські тіла. Чує пронизливе вищання, з яким рвався міст.
— Сідайте, — запрошує Шоу.
Гелена сідає навпроти Раджа. Вигляд у нього геть ошелешений. Шоу лишається стояти і говорить:
— Стався витік інформації. Креслення крісла, капсули, програмного забезпечення, протоколу.
Гелена показує на екран:
— То все це виробляє хтось інший?
— Так.
— Але хто?
— Я не знаю.
— Навіть маючи під рукою всі креслення, ви не створите крісло менше ніж за кілька місяців, — каже Гелена.
— Витік стався понад рік тому.
— Як таке може бути? Рік тому ви й крісла не мали…
— Маркус працював у своєму готелі понад рік. Хтось зацікавився, чим він займається, і хакнув його сервери. Радж щойно виявив сліди злому.
— Попрацювали нівроку, — киває Радж. — Діяли непомітно й викачали все, що там було.
Шоу переводить погляд на Альберта.
— Розкажіть їй, що ви там знайшли.
— Нові випадки зсуву реальності.
— Де?
— Гонконг, Сеул, Токіо, Москва, чотири випадки в Парижі, два у Глазго, один в Осло. Дуже схожі на перші вияви СХП в Америці торік.
— Тобто людство на повну насолоджується кріслом, і ви це достеменно знаєте.
— Так. Я навіть знайшов одну компанію в Сан-Паулу, що влаштовує за його допомогою туристичні мандрівки.
— Боже правий! І як давно це відбувається?
— Почалося майже три місяці тому.
— Пекін і Москва через дипломатичні канали вже повідомили, що володіють цією технологією, — каже схвильовано Шоу.
— Я так дивлюся, кожна наступна ваша фраза страшніша за попередню.
— Ну тоді, щоб не випадати з тренду… — Шоу відкриває ноутбук, що стоїть на столі, вводить у браузері вебадресу. — Виклали п’ять хвилин тому. Преса ще не в курсі.
Гелена посувається до екрана.
Бачить домашню сторінку «Вікілікс».
Під рубрикою «Війна та Збройні сили» бачить зображення солдата в кріслі, ідентичному до того, що стоїть посеред лабораторії, а знизу текст:
Гелені стискає в грудях.
Чорні зірочки спалахують перед очима.
— Що це за «Вікілікс», який прив’язує це крісло до уряду США?
— Невідомо.
— Що маємо в сухому залишку… — каже Альберт. — Хтось хакнув сервери Слейда. Очевидно, знайшлося чимало клієнтів, готових заплатити за те, що там було. Потім інформація пішла гуляти далі — від клієнта, кількох клієнтів чи самих хакерів. З високою ймовірністю в різних країнах світу вже існує та функціонує енна кількість крісел. Воно вже в розпорядженні Китаю та Росії, а тепер, коли «Вікілікс» виклала у відкритий доступ його креслення, свою персональну машину пам’яті може створити будь-яка корпорація, царьок чи навіть просто багатій, який не пошкодує двадцяти п’яти мільйонів баксів.
— І не забудьте, — каже Радж, — як мінімум одне з цих крісел перебуває в руках якихось терористів, і вони користуються ним, щоб нищити визначні місця одного з найбільших міст світу.
