Джек стояв, вдихаючи аромат вовни та їдкий запах барвників. Темноволосий чоловік з акуратно підстриженими вусами з’явився з комори. Він оглянув Джека з ніг до голови так, наче про себе робив заміри для майбутнього костюма. Чоловік був охайно вдягнений, його піджак був ідеально підігнаний до підтягнутої талії, і хоча він і не був надто високим, але мав поставу людини, яка зависокої думки про себе.
— Доброго ранку, сер! Чим можу служити? — промовив кравець.
— Ви містер Ебен Тейт? — спитав Джек.
— Так, це я.
Хоча Джек і був одягнений у своє найкраще пальто та чисті чоботи, але мав виразне відчуття, що містер Тейт оцінив його одяг і визнав його нікчемним.
Ебен сказав:
— Гарний вибір сукна за розумними цінами. Щойно прибуло з мануфактури Ловелла. Ідеально підійде для нового пальта.
Джек подивився на своє пальто і не знайшов причини купувати нове.
— Чи, можливо, ви шукаєте плащ або сорочку? Можу запропонувати кілька дуже практичних різновидів. Щось, що ідеально підійде для вашої професії. Перепрошую, чим ви...
— Я тут не для того, щоб купувати одяг, — пробурмотів Джек, ображений тим, що, лише з єдиного погляду, цей незнайомець визнав його клієнтом, якому потрібно щось
Увага Ебена перемикнулася на широкі груди Джека, наче він підраховував, скільки метрів сукна йому знадобиться.
— Я кравець, містере...
— Б’юрк.
— Містере Б’юрк. Якщо вас цікавить сорочка чи штани, я залюбки допоможу. Але я намагаюсь уникати непотрібних балачок, тож не впевнений, що зможу вам допомогти.
— Це стосується Рози Конноллі. Ви знаєте, де я можу її знайти?
На подив Джека, Ебен розсміявся.
— Ви теж, га?
— Що?
— Здається, що всі цікавляться Розою.
Джек знітився. Скількох ще найняли, щоб знайти її? Скільки у нього конкурентів?
— То де вона? — спитав він.
— Я не знаю і знати не хочу.
— Чи не доводилась вона сестрою вашій дружині?
— Мені однаково немає до неї діла. Я соромлюся визнавати, що вона має стосунок до мене. Маленька нікчема — ось вона хто! Ще й брехню про мене розповідає. А ще крадійка. Ось що я сказав Нічній варті, — він зробив паузу, — ви ж не з варти, так?
Джек не відповів.
— Де її можна знайти?
— Що вона утнула цього разу?
— Просто скажіть, де її шукати.
— Останнє, що я чув — вона мешкала у якійсь щурячій дірі у провулку Фішері.
— Більше не мешкає. Не з’являлась там кілька днів.
— Тоді нічим не можу допомогти. А тепер, з вашого дозволу, — Ебен повернувся і зник у коморі.
Джек залишився стояти, розчарований. І занепокоєний тим, що інший шукач може вистежити дівчину раніше за нього. Чи отримає він тоді свою винагороду? Чи йому доведеться задовольнитися тим, що він уже має? Сума, звісно, велика, але недостатня.
Ніколи не буває достатньо.
Він подивився на двері, в які вийшов той самовдоволений кравець.
— Містере Тейт, — погукав він.
— Я ж розповів вам усе, що знаю, — долинуло з-за дверей, але чоловік не з’явився.
— Вам за це заплатять.
Це були магічні слова. За дві секунди Ебен вийшов з комори. — Скільки?
Як швидко можуть порозумітися два чоловіки. Їхні погляди зустрілись, і Джек подумав, що цей добродій розуміє, що насправді важливо.
— Двадцять доларів, — сказав він, — знайдіть її для мене.
— Мій час навряд чи вартує двадцять доларів. У будь-якому разі, я вже сказав вам, що не знаю, де вона.
— У неї є якісь друзі? Хтось, хто міг би знати?
— Лише той придурок.
— Хто?
— Худорлявий хлопчина. Його всі знають. Вештається Вест— Ендом, випрошує пенні.
— Ви маєте на увазі Тупого Біллі?
— Саме його. Він мешкав з нею у провулку Фішері. Тинявся тут, шукаючи її. Приніс її ганчір’я, думав, вона зі мною.
— Тож Біллі також не знає, де вона?
— Ні, але він має чуття, — Ебен розсміявся. — Може, він і дурний, але знає, де що відшукати.
«А я знаю, де відшукати Біллі», — подумав Джек, повертаючись, щоб піти.
— Чекайте, містере Б’юрк. Ви сказали, що мені заплатять.
— За корисну інформацію. Але вона має бути корисна.
— Що, як я сам її розшукаю?
— Просто скажіть мені. Я потурбуюсь, щоб вам заплатили.
— Хто заплатив? На кого
Джек похитав головою.
— Повірте мені, містере Тейт, — сказав він, — вам краще не знати.
