– Що ж тут було?.. Що ж тут було, сину… – шепотів. Потім відкрив каністру і вилив бензин просто у льох. Сірника кинув.
– Згоріть же ви у пеклі всі, хто мого сина занапастив, – прошепотів затято. І пішов геть. Ніч пручалася, темрявою кидалася, та за Романовою спиною дедалі сильніше палав великий покинутий будинок. Тріщав од жару, сипав іскрами і скоро перетворився на велетенське вогнище.
Були б люди поряд – задивилися б.
Катерина аж ротик привідкрила від захоплення – так цікаво оповідали чужі люди. Про древнє поховання, що неодмінно має бути під курганом, про історію краю, яка лишається у піснях. Мамка вечерю готувала, а татко з Катериною «городських» слухали.
– Ви будете курган розкопувати? – запитала дівчина.
Гості переглянулися.
– Ну, взагалі, на розкопки дозвіл треба… Ми спробуємо тільки зрозуміти, що в кургані може бути, – уникнув прямої відповіді Ігор.
А татко – тямущий, його не проведеш.
– А яким інструментом розуміти будете? Лопатами? – каже.
– А чого питаєте? – Ігор йому.
– Так, думаю, мужиків би вам привести… 3 лопатами. Як заплатите, вони вам той курган хоч знесуть, хоч на інше місце переставлять.
Учені пожвавішали.
– Обов'язково заплатимо! Обов'язково! – наввипередки.
– А по скіко? – ох і діловий татко. – По десять гривнів заплатите?
– По двадцять! – Денис каже.
Татко руки потер:
– Хоч зараз піду копати! – каже. – І жінка піде. І донька… Нащо нам мужиків гукати? Правильно я кажу?
Мамка з кухні виглянула.
– От якби копати години з десятої, – просить. – Ми б ранком усе по господарству встигли зробити.
– Ми не проти, – Ігор каже. – Хоч відіспимося тут у вас на природі.
По руках ударили. Мамка сяє.
– До столу, до столу… На поминках – яка радість? Щось перехопили – і з двору. А ми вас зараз почастуємо.
– А… – Ігор розгублено.
– Умитися? – мамка здогадалася. – То я вже й води нагріла. Зараз ми з кухні вийдемо, таз із гарячою водою вам лишимо… Рушничок чистий. Мийтеся. Ігор озирнув маленьку, метрів із десять, кухню.
– А де ж тут…
– Зараз, зараз! – мамка йому.
Стола відсунула до стіни, табуретку – посеред кухні, на неї – таз.
– Прошу…
– А туалет? – подав голос Денис.
– За хатою, – татко каже. – Гайда покажу… Учені похнюпилися, але за татком рушили.
Катерина з татком і мамкою сиділи у кімнаті на дивані. Чекали, поки гості вмиються.
На кухні Ігор і Денис розгублено дивилися на таз із гарячою водою.
– Я думав, у них є ванна, – прошепотів Денис.
– А я думав, нам хоч два тази з водою наллють, – відшепотів Ігор.
– Здається, щедро тут наливають тільки горілку, – спробував пошуткувати Денис.
– Ти краще придумай, як нам удвох ув одному тазу помитися, – сказав Ігор.
– Помитися? – хмикнув Денис. – Ще скажи – душ прийняти! Ігор озирнувся навкруги. Поліз до мисок на полиці.
– Я собі в миску віділлю трохи води і хоч обличчя вмию, – заходився.
А у вітальні татко дратувався.
– Що вони так довго роблять?
– Та не кипи, Льончик, – мамка йому. – Бач, гості вигідні… Заробимо трохи.
– Стільки бовкаються, що вже, мабуть, вечеря прохолола, – татко бурчить.
– Підігрію, Льончику, – мамка сміється. – Тобі б оце тільки їсти. Ігор із Денисом одна назва, що помилися. В очі побризкали, по шиях мокрими долонями поляпали. Готово! – І добре! – мамка їм. Таз ухопила, надвір вискочила.
Денис руками розвів.
– Не встигаю я за вашою Дариною, Льоня! Хотів допомогти, а вона вже… – каже.
– Не чоловіча то справа – тази носити, – татко йому. – Сідайте до столу, повечеряємо. І ставить на стіл пляшку.
Мамка в хату вскочила, на пляшку зиркнула. Промовчала. І вчені пручаються:
– Не треба пити…
Денис навіть таємницю відкрив:
– Ми у райцентрі джипа лишили, а в ньому два ящики коньяку. Зумисне лишили, – бреше, бо не казати ж, що на горбі нести не хотілося. – Ми приїхали село досліджувати, а не пити. До того ж, на поминках…
– Е-е-е, хлопці, тут ваша неправда, – татко їм. – Де ви таке в Україні бачили, щоб гості у хату, а хазяї пляшку не виставили? От ви Україну досліджуєте – то скажіть: є в Україні таке місце, де від гостей пляшки ховають?
Учені плечима знизали.
– Хіба по одній? – кажуть.
– По одній, по одній, дві за раз не наллю, – татко каже і вже наливає.
Пляшку справно прикінчили. Ще до того, як тарілки спорожніли. Спочатку Сашка пом'янули, потім за українську науку випили, третю – гості наполягли – за жінок. Потім – за хазяїв, потім…
– Давайте вип'ємо за Шанівку вашу чудесну, – підхопився Денис.
– Зара… – татко каже і нову пляшку дістає.
Гості захміліли і вже не просили хазяїв пісень співати. Денис одне зумів вимовити:
– А… де… -…спати будете? – здогадалася мамка. – Уже постелила. У вітальні на ліжку.
Гості попадали, а татко з мамкою надвір вийшли. І Катерина за ними.
– От ці городські, зовсім пити не вміють, – сказав татко і задимів цигаркою.
– Слабі, – погодилася мамка. – А як нам, Льончику, краще завтрашній день розпланувати?
– Поки проспляться, худобі дамо, корову подоїш. Я збігаю до Залусківського, відпрошуся, бо казав, щоб я кролями його зайнявся: тре' йому забити голів двадцять. На базар хтів везти. Катерина гостям сніданок організує. А потім лопати в руки – та на курган, – татко командує.
