Тож Олена склала собі програму і використала можливості власної адміністрації — які вже були, — щоб проштовхнути свої проєкти через державну бюрократію. Як і безліч інших українців, Олена знаходила розраду в тому, щоб робити свій, хай невеликий, внесок у майбутню перемогу країни, у полегшення страждань її жертв. Людей, що просто спостерігали або невідривно гортали стрічку новин, розпач охоплював найлегше; тим же, хто знаходив для себе бодай якусь форму служіння — чи то наповнювати мішки піском, чи готувати їжу для солдатів на блокпосту, — це допомагало усталювати настрій і протистояти божевіллю та депресії. Уже на початку літа дні Олени були наповнені виступами, зустрічами, панельними дискусіями та інтерв’ю. Вона запровадила навчальну програму для кризових психологів — і гарячі лінії, щоб послуги цих психологів були доступними кожному. Переконати українців звертатися по психологічну допомогу виявилося неабияк складно. У нашій розмові Олена послуговувалася терміном «ментальне здоров’я», запозиченим з англійської мови, адже описати це поняття українською важко.
— Маємо виняткову недовіру до назв, що містять слово «психо», — пояснила перша леді.
Термін «психотерапія» часто асоціюється з державними психіатричними лікарнями — закладами, де хворих ізолюють від суспільства. Чимало цих упереджень, розповідала Зеленська, сягає корінням у часи Радянського Союзу, коли цілі покоління українців привчали долати травму, приховуючи її.
— Давай собі раду, долай проблеми, а якщо бідкаєшся, то ти слабак, — описувала Олена радянський підхід.
Разом із Міністерством охорони здоров’я вона почала розвивати мережу психологів і психотерапевтів, які надавали б кризову допомогу солдатам і цивільним. За оцінками міністерства, тієї чи іншої форми піклування про ментальне здоров’я потребуватиме близько третини населення — п’ятнадцять мільйонів людей. Олена та її чоловік — не виняток.
— Ти все це вбираєш у себе, — сказала вона про війну. — Кожен із нас, і я теж, відчуває, що його психологічний стан не такий, яким мав би бути.
Минуло чотири місяці від початку вторгнення, і перша леді підкреслила:
— Усі ми не в порядку.
Наступного тижня після поїздки на південь Зеленський знову зосередився на своїй політичній програмі у столиці, де продовжив проріджувати опозицію. Міністерство юстиції повністю заборонило політичну партію Медведчука. Діяльність кількох інших партій призупинили на час війни через їхні ймовірні зв’язки з Росією. Зеленський також поквитався зі своїм колишнім покровителем — банкіром та медіамагнатом Ігорем Коломойським, якого в липні держава раптом позбавила українського громадянства. Те саме сталося з Геннадієм Корбаном, впливовим бізнесменом і політиком із Дніпровщини. Коли той намагався в’їхати в країну, прикордонники вилучили в нього паспорт і не впустили до України.
— Ми надаємо громадянство нашої держави або позбавляємо, — зі самовдоволеною посмішкою відповів президент на прохання пояснити таке рішення. — Це постійний процес[294].
До середини літа провідні політичні клани України втомилися від свавілля Зеленського. Чимало депутатів почали замислюватися, чи впорається він із повноваженнями, довіреними йому в умовах воєнного стану, і чи зуміє колись від них відмовитися.
— Такі повноваження треба використовувати обережно, — казав відомий промисловець і депутат Верховної Ради, родом з Маріуполя, Сергій Тарута. — Вони мають об’єднувати нас, а не маніпулювати нами. Ними не можна послуговуватися для боротьби з політичними опонентами.
У вечір проти вторгнення Тарута разом з іншими заможними бізнесменами був на зустрічі із Зеленським у його офісі. Тоді домовилися укласти політичне перемир’я, і більшість учасників його дотримувала. Перші тижні тотальної війни не було чутно публічної критики влади. Політики, які залишилися в Україні, незалежно від своїх попередніх поглядів, зосередилися на національній обороні. Тепер це перемир’я порушене, сказав мені Тарута, і винувата команда президента.
— Вони зайняті знищенням політичних конкурентів. Це божевілля.
В умовах воєнного стану Верховна Рада майже не мала важелів для стримування президентської влади. Депутати продовжували працювати за зачиненими дверима та автоматично затверджувати ініціативи, спущені з Банкової. Журналістів не допускали не лише до пленарних засідань, а й всередину будівлі. Утім, розповів мені Тарута, на неофіційних зустрічах і нарадах законодавці почали нарікати на хибні дії Зеленського перед початком вторгнення.
— Можна було б уникнути паніки та водночас підготуватися, — стверджував Тарута. — Ці речі не є несумісними.