За рік після успішного фіналу в Москві команда уперше виступила під назвою «95-й квартал» — на честь району, де вони виросли. Разом з братами Шефірами, які працювали в команді провідними авторами та продюсерами, Зеленський винайняв квартиру на півночі Москви та присвятив себе досягненню чемпіонства. Для цього будь-яка команда КВК мала здобути прихильність незмінного ведучого ліги Олександра Маслякова[57]. Цей франтуватий старий з усмішкою Чешиського кота володів правами на бренд КВК і проводив найбільші конкурси. Артисти дали йому прізвисько «Барин» — Пан; разом з дружиною він керував лігою як родинним бізнесом.
— КВК був їхньою імперією, — казав мені Переверзєв. — Їхнім шоу.
Зеленського з командою Пан спочатку уподобав, допустив до найбільшої в Москві сцени, дозволив відчути дещицю слави. Однак за його увагу змагалися сотні інших команд, і конкуренція серед них була жорстокою.
— Там усі жили в постійній емоційній напрузі, — розповідала мені Олена Зеленська. — Нам усякчас радили знати своє місце. Скільки виступали у Москві, завжди чули: «Пам’ятайте, звідки ви приїхали. Учіться тримати мікрофон. Це центральне телебачення. Не забувайте, як вам пощастило». Так жили всі команди, хоча московським щастило більше. Їх любили.
У вищій лізі КВК Зеленський зіткнувся з проявами російського шовінізму, який через двадцять років виллється у набагато потворнішій формі під час російського вторгнення в Україну. Як висловилася у нашій розмові про лігу КВК Олена, «до тих, хто не з Москви, завжди ставилися як до холопів».[58] Неофіційна ієрархія відповідала баченню Москви себе як імперської столиці.
— Звісно ж, команди з України стояли в цій ієрархії набагато нижче усіх російських міст. Там могли, скажімо, змиритися з Рязанню, але якийсь Кривий Ріг — то інша річ. Вони його навіть на мапі не бачили. Тож ми постійно мусили доводити свою спроможність.
Неписані правила ліги відображали роль, яку КВК відігравав у російськомовному світі. На руїнах Радянського Союзу він залишався рідкісною культурною інституцією, що й далі пов’язувала Москву з колишніми васальними державами. КВК давав молоді причину залишатися у російській культурній матриці, замість тяжіти до Заходу, до Голлівуду. Ліга мала форпости у кожному куточку колишньої імперії, від Молдови до Таджикистану, і всі вони виступали російською мовою. Навіть команди з країн Балтії — держав, що 1990 і 1991 року першими вийшли з-під московського правління, — брали участь у лізі КВК; її найбільше щорічне збіговисько відбувалося у Латвії, на балтійському узбережжі. Якщо розглядати ці конкурси поблажливим оком, у них можна бачити інструмент російської м’якої сили — приблизно так само американські фільми показують глядачам по всьому світу, як мають виглядати хороші і погані хлопці. Якщо ж відкинути поблажливість, то лігу можна інтерпретувати як програму з культурного колоніалізму за підтримки Кремля. У кожному разі центром тяжіння для КВК завжди була Москва, а ностальгія за Радянським Союзом була наріжним каменем для кожної команди, яка мріяла про перемогу. Команда Зеленського не стала винятком, тим більше, що її найкращий шанс на перемогу на початку 2000-х збігся зі зміною влади в Кремлі. З обранням Володимира Путіна 2000 року російська держава почала послуговуватися символами й ідеалами свого імперського минулого, і це заохочувало людей більше не соромитися Радянського Союзу. Одним із перших кроків Путіна на президентській посаді стала зміна мелодії російського національного гімну назад на радянську.
Що ж до КВК, то Путін був його ревним прихильником. Часто відвідував чемпіонати, любив виходити на сцену й підбадьорювати артистів. Вони ж на подяку зрідка робили його героєм своїх жартів, хоча ніколи — надто гострих. Один з перших — 1999 року, коли Путін ще був прем’єр-міністром, — глузував з різкого зростання його рейтингів після того, як влітку Росія почала бомбардувати Чечню.
— За популярністю він уже перегнав Мікі Мауса, — вигукнув гуморист, — та наближається до Бівіса і Батгеда!
Путін, що сидів у залі поруч з охоронцем, пирхнув і обм’якнув у кріслі. Менше ніж через рік він чітко дасть зрозуміти, що гостріших жартів на свою адресу не терпітиме. У лютому 2000 року під час його першої президентської кампанії сатиричне телевізійне шоу Куклы — «Ляльки» — зобразило Путіна карликом, чиї злі чари змушують людей бачити у ньому красеня. Деякі з його довірених осіб закликали ув’язнити російських авторів програми. Шоу невдовзі скасували, а телеканал, що транслював «Ляльок», перейшов під контроль державної фірми.