Канцлерка Німеччини Анґела Меркель схилила Путіна до участі в переговорах. Проте, коли йшлося про економічні інтереси її країни, Меркель підтримувала Україну не надто охоче. Того року Німеччина поспішала завершити спільний із Росією проєкт з енергетики, який міг завдати значної шкоди економіці України. Новий газогін «Північний потік-2» в обхід України доставлятиме російський газ до Німеччини по дну Балтійського моря. Уряд Зеленського щороку втрачатиме через це близько трьох мільярдів доларів, які Україна могла б отримувати за транспортування російського газу до Європи своїми газогонами. Німеччина з Росією по суті відрізали Україну від європейської газової торгівлі. Французи сприймалися не набагато надійнішими. Господарем мирних переговорів буде французький президент Емманюель Макрон, чиї нещодавні звернення до Путіна непокоїли українців. Макрон запропонував розглядати Росію як партнера НАТО, а не як загрозу. До того ж в інтерв’ю часопису Economist зауважив, що НАТО «переживає смерть мозку» і може виявитися не готовим захищати свої держави-члени від нападу Росії.
Під час сумнозвісної липневої розмови з президентом Трампом Зеленський скаржився на європейців. Брав під сумнів їхню рішучість ізолювати російську економіку.
— Вони не забезпечують дотримання санкцій, — казав Зеленський Трампу. — Не працюють для України так, як мали б.
Утім, інших союзників у Парижі Зеленський не матиме. До того ж він і надалі був певен, що переговори можуть призвести до прориву. Цілу осінь помічники носили йому протоколи попередніх раундів переговорів, починаючи з 2014 року, від початку війни.
— Вивчивши їх, я дещо усвідомив, — поділився зі мною Зеленський, коли ми зустрілися в листопаді обговорити підготовку. — Люди їхали на ці переговори з наміром нічого не досягнути.
Я уточнив, про що йдеться. Учасники переговорів прикидалися?
— Таке мені склалося враження, — відповів президент. — Зустрічі часто ходили по колу, люди повторювали одне одному те саме.
Україна та Росія виставили свої умови для миру на Донбасі задовго до приходу Зеленського до влади. Перша мирна угода під назвою «Мінськ-1» датувалася першими місяцями війни, коли на могилах убитих під час революції 2014 року ще не встигли всохнути вінки. Порошенка того ж року в травні обрали президентом, і перші тижні каденції він мав ту саму мету, що матиме Зеленський п’ять років по тому.
— Я абсолютно певен одного, — казав мені Порошенко в інтерв’ю через два дні після своєї інавгурації. — Мої перші дії на посаді президента будуть ефективними у встановленні миру в східних областях[175].
На той час багато міст і містечок на сході вже занурилися в беззаконня. Російські воєнізовані формування, місцеві банди та озброєні до зубів найманці захопили урядові будівлі та перетворили частину Донбасу на опорні пункти бойовиків, які прагнули вийти з-під контролю Києва. Усі відомства центрального уряду, від дорожньої поліції до податкових інспекторів, залишили регіон на поталу російським маріонеткам. Коли навесні 2014 року Україна намагалася організувати там президентські вибори, озброєні та підтримувані Москвою бойовики не дали провести голосування на підконтрольних їм східних територіях. У Луганській області викрали та утримували в заручниках двох членів виборчої комісії. У Донецькій області підстрелили довірену особу кандидата Порошенка. Під час агітаційної поїздки Порошенка по захоплених територіях група бойовиків вигнала з міста його кортеж, змусивши водія їхати до летовища, де чекав евакуаційний літак, полем навпростець. Тон Порошенка, коли він переповідав мені цей випадок, був рівний, ледь не байдужий:
— Вони спробували взяти мене та мій персонал у заручники.
За лічені дні українська армія пішла в наступ. Двадцять шостого травня, наступного дня після перемоги Порошенка на виборах, бойові гелікоптери обстріляли позиції проросійських бойовиків поблизу Донецька. До сутінків місцеві морги заповнилися тілами. То був день найсмертоносніших боїв із початку війни, і Порошенко гадав, що демонстрація сили зміцнить його позиції.
— Росія усвідомила небезпечність своєї політики щодо України, — запевняв він мене. — До Російської Федерації повертаються десятки трун. Заради чого вони гинуть?
Путін, схоже, відповіді не знав. Кремль продовжував заперечувати присутність російських солдатів на Донбасі, російська армія зберігала інформацію про їхню дислокацію та загибель у суворій таємниці. До того ж Путін не виявляв інтересу до анексії східних областей України, як це було нещодавно з Кримом. Навіть не визнавав законності сепаратистських «лідерів» на Донбасі. Натомість постачав їм зброю та бійців; його влаштовувало, що на тлі запуску мирних переговорів конфлікт загострюється. Перший раунд провели на початку червня, у рамках церемонії з нагоди сімдесятих роковин висадки союзних військ у Нормандії. Президент Барак Обама відвідав цю подію та допоміг організувати переговори між Путіним і Порошенком. Однак найактивнішими посередниками виступали Німеччина та Франція, які підштовхували обидві сторони до перемир’я.