Зеленський казав радникам: «Нам потрібен хід» — їхня кодова фраза часів студії «Квартал 95». Тоді Зеленський вимагав цією фразою від сценаристів сюжетного повороту чи жарту, який захопить авдиторію. Тепер потребував ходу, який переконає Кремль у серйозності намірів Зеленського щодо завершення війни. Команда придумала кілька варіантів. За перший календарний місяць своєї каденції Зеленський наказав відвести війська від трьох позицій на лінії фронту на сході України[167]. Бійцям звеліли відступити на один кілометр, розчистити мінні поля та розібрати укріплення[168]. Західних союзників Зеленського, надто американців, непокоїло, що він віддасть забагато землі. Вони застерігали його не говорити з Путіним безпосередньо — боялися, що Зеленського перехитрять. Один високий американський дипломат пригадує, як попереджав нового президента:
— Не дайте пошити себе в дурні[169].
Радники самого Зеленського пропонували те саме. Голова парламентського комітету з питань закордонних справ Богдан Яременко[170] сказав Зеленському, що Путін ніколи не відмовиться від своєї ідеї фікс контролювати Україну, ніколи не пристане на мирну угоду, прийнятну для більшості українців. Зеленський образився.
— Президентові видавалося, що я беру під сумнів його хист дипломата, лідера, — ділився зі мною Яременко.
Попри тодішню недосвідченість у міжнародній дипломатії, Зеленський був певен у власній здатності вивести всіх із безвиході, яку намагалися й не змогли подолати найкращі дипломатичні уми світу. У середині липня, через два місяці каденції, Зеленський наказав співробітникам організувати телефонну розмову з Путіним.
— Усі мене лякали цією розмовою, — розповідав Зеленський. — А я заперечував: чого нам хвилюватися? Чого боятися, коли правда на твоєму боці?[171]
Під час розмови Путін і Зеленський домовилися організувати обмін в’язнями, щоб продемонструвати своє серйозне ставлення до мирного процесу. Наприкінці того ж місяця по всій зоні бойових дій вперше за три роки набув чинності режим припинення вогню, який встановив суворі правила використання зброї у цій зоні. Режим ледве протримався тиждень, а на початку серпня новий спалах боїв призвів до загибелі чотирьох українських морських піхотинців[172]. Однак Зеленський не став завдавати удару у відповідь. Організував ще одну телефонну розмову з Путіним і висловив скаргу.
— Це не наближає нас до миру, — згадує він свої слова до Путіна.
Така стриманість принесла плоди. Наступними тижнями випадків порушення перемир’я значно поменшало. Невдовзі відбувся обмін в’язнями, про який домовлялися Путін із Зеленським. На початку вересня кожна сторона звільнила тридцять п’ять бранців[173]. Серед українців був мешканець Криму, кінорежисер Олег Сенцов, якого в Росії засудили до двадцяти років ув’язнення за фальшивим обвинуваченням у тероризмі. Зеленський зустрічав звільнених на летовищі.
— Як бачите, — прокоментував журналістам на камеру, — ми не лише балакаємо, ми маємо результати.
У листопаді росіяни задовольнили ще одне бажання Зеленського. Погодилися повернути три українські військові кораблі, які захопили 2018 року в акваторії Криму[174].
— Росіяни демонстрували світові, які вони милі, — казав Олексій Резніков, який був одним із провідних учасників переговорів від України. — І у світі це створювало очікування — мовляв, із Кремлем усе гаразд.
Цей жест викликав у Зеленського ще сильніше бажання провести особисту зустріч із Путіним до кінця року. За словами Резнікова, метою команди було поговорити з російським тираном без передумов, залишити позаду ворожнечу, що сформувалася за каденції Петра Порошенка.
— Президент дійсно у глибині душі вірив, що зуміє покласти край війні. Можливо, в минулому люди просто не слухали одне одного, — описував Резніков тодішні міркування Зеленського. — Можливо, накопичилися образи, які треба обговорити. Тому він і мав цю мету. Влаштувати зустріч. Особисту.
Незабаром визначилися з форматом саміту. Він відбудеться у Парижі в грудні. З наближенням дати Зеленський усе сильніше сподівався, що американці його підтримають. Попри шкоду, якої завдала його стосункам із Трампом епопея з імпічментом, Зеленський розумів, що ніхто не має кращого шансу заохотити Путіна до конструктивних переговорів. Однак для США не передбачалося офіційної ролі в мирному процесі. Американців за столом переговорів не буде. Посередниками в переговорах виступали Німеччина та Франція, і Зеленський не мав упевненості, що їм можна довіряти, що вони залишатимуться на його боці.