Сила природи полностью

Фок дійшов до рогу будинку й посмикав високу хвіртку. Вона була замкнена, тож він підтягнув ближче сміттєвий бак на коліщатках, який стояв неподалік, і за його допомогою переліз на той бік, радіючи, що він у туристичному вбранні. Ідучи брукованою стежкою через садок, Фок чув, як Кармен стукає у двері. Тут, за будинком, був поміст і спа-басейн, наповнений настільки блакитною водою, якої не буває в природі, а плющ, який обвив стіни, створював враження усамітнення.

Ззаду будинок складався з самих вікон, за якими ховалася простора кухня. Блискучі шибки були майже дзеркальні, тож Фок ледве розгледів за ними біляву жінку. Вона спиною до Фока непорушно стояла в дверях, які вели в коридор. Кармен постукала ще раз, і жінка аж підстрибнула. Водночас вона, мабуть, відчула рух надворі, бо рвучко розвернулася і скрикнула, побачивши в садку Фока, й на її знайомому обличчі відбилося цілковите приголомшення.

Аліса.

На частку секунди Фок відчув хвилю запаморочливої ейфорії. Різкий сплеск адреналіну — і зразу ж відтік, який викликав майже фізичний біль. Фок кліпнув: розум нарешті обробив те, що бачили очі.

Жіноче обличчя було знайоме, але він його не впізнавав. Та й важко було його назвати вповні жіночим, подумав Фок, з горла якого рвався стогін. З кухні на Фока дивилася ще зовсім дівчинка з переляканими очима. Не Аліса. Дуже схожа, але не вона.

Поки Алісина донька не закричала вдруге, Фок дістав посвідчення. Простягнув до неї.

— Поліція. Не лякайся, — гукнув він крізь вікно. Спробував згадати ім’я дівчини. — Марго? Ми допомагаємо з пошуками твоєї мами.

Марго Рассел зробила півкроку до шибки. Очі, якими вона вдивлялася в значок, були заплакані.

— Чого вам треба? — спитала вона тремтливим, але на диво бентежним голосом. Фок збагнув, що той дуже схожий на материн.

— Можна з тобою побалакати? — запитав Фок. — Моя колега стоїть під дверима, це жінка, може, впустиш її першою?

Марго завагалася, ще раз глянула на значок, відтак кивнула і зникла. Фок чекав. Коли вона повернулася, за нею йшла Кармен. Марго відімкнула чорний хід і впустила Фока. Переступивши поріг, він уперше нормально її роздивився. Як і Алісу, її можна було б назвати красунею, подумалося йому, якби не така сама різкість рис. Вона була радше ефектна. Він знав, що їй шістнадцять, але в джинсах і шкарпетках, без косметики, вона здавалася зовсім юною.

— Ти ж наче повинна була пожити в батька? — запитав Фок.

Марго, опустивши погляд, легенько знизала плечима.

— Мені захотілося додому.

В руках вона крутила мобільник, наче вервицю для нервових.

— Скільки ти вже тут?

— Від ранку.

— Тобі не можна тут лишатися самій, — мовив Фок. — Тато в курсі?

— Він на роботі... — На очі їй набігли сльози, але не пролилися. — Ви знайшли маму?

— Ще ні. Але її активно шукають.

— Шукайте активніше.

Голос у неї зірвався, й Кармен провела її до кухонного дзиґлика.

— Сідай. Де у вас склянки? Я принесу води.

Марго, досі крутячи телефон, вказала на буфет.

Фок підтягнув дзиґлик і сів навпроти неї.

— Марго, ти знаєш чоловіка, який приходив перед нами? — запитав він. — Який стукав у двері?

— Данієля? Так, звісно, — відповіла вона з якоюсь ніяковою ноткою в голосі. — Це тато Джоула.

— А хто такий Джоул?

— Мій колишній хлопець.

Вона явно підкреслила «колишній».

— Ти розмовляла з Данієлем Бейлі? Він пояснив, навіщо приходив?

— Ні. Я не хотіла мати з ним ніяких справ. Знаю я, навіщо він приходив.

— І навіщо?

— Він шукає Джоула.

— Ти впевнена? — запитав Фок. — Це точно не пов’язано з твоєю мамою?

— З мамою? — Марго подивилася на нього, як на ідіота. — Мами нема. Вона зникла.

— Знаю. Але звідки в тебе така певність, навіщо Данієль сюди приходив?

— Звідки така певність? — Марго видала дивний задушений смішок. — А через те, що утнув Джоул. Він дуже добре розважився в інтернеті.

Вона з такою силою стиснула телефон, аж шкіра на руках побіліла. А потім зітхнула і простягнула його Фоку.

— Можете самі подивитися. Всі вже бачили.

Марго на екрані здавалася старшою. На обличчі була косметика, а розпущене волосся блищало. І на ній не було джинсів. Як на таке приглушене світло, фотографії були на диво чіткі. У школі не помилилися, подумалося Фокові. Вони, безперечно, відверті.

Марго дивилася на екран почервонілими очима, лице пішло плямами.

— Скільки вже це висить у мережі? — запитав Фок.

— Думаю, з учорашнього обіду. Є ще два відео, — вона швидко закліпала. — Відтоді вже набрали понад тисячу переглядів.

Кармен поставила перед Марго склянку води.

— І ти гадаєш, їх виставив Джоул Бейлі?

— Тільки в нього вони були. Принаймні досі.

— А це він з тобою на фото?

— Він вважає їх кумедними. Але він запевняв, що видалив їх. Я його змусила навіть показати телефон, щоб це довести. Не знаю, мабуть, зберіг їх кудись, — незв’язно бурмотіла вона, слова вилітали без упину. — Ми зробили їх торік, перед розривом. Просто по... — вуста невесело вигнулися, — по приколу. Ну, така була ідея. Коли ми розійшлися, я довго з ним не спілкувалася, а минулого тижня він написав мені есемеску. Хотів, щоб я йому ще фоток надіслала.

— Ти комусь про це казала? Мамі? — запитала Кармен.