— Звісно, — огризнувся Бейлі, але опанував себе. Потер рукою очі, а відтак ширше відчинив двері й ступив у хату. — Вибачте. Заходьте.
Фок і Кармен рушили за ним бездоганно-чистим коридором у велику вишукану світлицю. Під шкіряними канапами блищав полірований паркет, а слабке полум’я в коминку лагідно обігрівало кімнату. Вона була охайна, як виставкова зала. Фок ледве стримав бажання скинути черевики. Бейлі припросив сідати.
З професійної родинної світлини, яка висіла над коминком, широко всміхався Бейлі, стоячи поряд з привабливою темнокосою жінкою. Руку він поклав на плече хлопчика-підлітка: гладенька шкіра, ідеально-білі зуби й відпрасована сорочка. Джоул Бейлі, здогадався Фок. На телефоні Марго Рассел вигляд у нього був далеко не такий.
Бейлі простежив за його поглядом і теж подивився на портрет.
— Я поїхав до Расселів перевірити, чи нема там мого сина. Його не було, принаймні я думаю, що не було, отож я пішов собі.
— Ви не намагалися побалакати з Марш? — запитала Кармен.
— Вона була вдома, так? Я так і подумав. Ні, вона не відчинила дверей, — він підвів очі. — Ви з нею розмовляли? Вона не знає, де Джоул?
Фок похитав головою, аж тут у коридорі почувся рух.
— Що ви казали про Джоула? Він знайшовся? — пролунав голос.
На них дивилася темнокоса жінка з родинної світлини. Здавалося, хвилювання зістарило її, як і чоловіка. Вдягнена вона була охайно, у вухах і на шиї зблискували золоті прикраси, та очі були вологі від непролитих сліз.
— Це моя дружина Мішель, — представив її Бейлі. Я просто розповідав, що їздив до Марго Рассел шукати Джоула.
— Навіщо? Навряд чи він буде в неї, — скривила губи Мішель, наче не вірила власним вухам. — Він не хоче мати з нею нічого спільного.
— Так чи так, а його там не було, — сказав Бейлі. — Мабуть, ховається у когось із друзів.
— Ти бодай сказав Марго, щоб дала йому спокій? Бо якщо вона знову бомбардуватиме його тими фото чи відео, я сама піду в поліцію.
Фок прокашлявся.
— Не думаю, що є ризик отримати ще щось від Марго. Вона дуже засмучена, що все це опинилося в інтернеті.
— А Джоул не засмучений? Він засмучений більше за інших. Йому так соромно, що він боїться нам в очі глянути. Він не просив, щоб його в таке втягували.
— Але ж він просив надіслати йому фото, — мовила Кармен. — Кажуть.
— Ні. Не просив, — сухо й твердо озвалася жінка. — Мій син так ніколи б не вчинив. Ви мене розумієте?
Бейлі почав був щось говорити, але дружина відмахнулася.
— Навіть якщо він і скоїв помилку... — очі Мішель метнулися на родинний портрет. — Навіть якщо вони фліртували, наприклад, і він щось сказав, а Марго неправильно витлумачила, чого вона йому надсилала ото такі речі? Зовсім не має самоповаги? Якщо не хотіла, щоб фото потрапили в інтернет, може, не варто було поводитися, як малолітня повія?
Не встигли ці слова злетіти з її вуст, як Бейлі зірвався на ноги й виштовхав дружину з кімнати. Його не було декілька хвилин. До Фока долинали приглушені звуки — твердий і тихий голос чоловіка й нестямні та пронизливі відповіді. Повернувся Бейлі ще напруженішим.
— Перепрошую за це. Вона не при собі, — зітхнув він. — Це вона перша побачила ті фото й відео. Ми купили у вітальню новий планшет, і мобільний Джоула якось синхронізувався з ним. Мабуть, це сталося випадково, коли Джоул щось закачував, але у планшеті продублювалося те, що було в нього на камері, й Мішель усе побачила. І подзвонила мені. Я вже їхав на той клятий автобус, що мав відвезти нас на турбазу, тож мені довелося розвернутися і їхати додому. Джоул був тут з кількома друзями. Я відіслав їх по домівках і, певна річ, змусив його стерти всі фото. Вишпетив його.
— Це тому ви запізнилися на турбазу? — запитав Фок, і Бейлі кивнув.
— Я взагалі не хотів їхати, але запізно вже було все скасовувати. Це має кепський вигляд, коли бос не з’являється. Крім того... — він завагався. — Я подумав, що варто попередити Алісу.
Фок побачив, як у Кармен поповзли вгору брови.
— Хоча ви вже стерли всі фото? — спитала вона.
— Я гадав, це важливо, — промовив він з мученицькою ноткою в голосі.
— І вам вдалося? Попередити її?
— Так. Першого вечора в поході, коли ми пішли в жіночий табір. Я намагався додзвонитися їй з дороги, але так і не зміг. А заки я доїхав до турбази, жіноча група вже вийшла в похід.
Фокові пригадалося, як у них з наближенням до гір теж пропадав зв’язок.
— Але чому така нагальність? — поцікавився він. — Ви ж сказали, що всі фото були видалені, то чому не розповісти все після походу? Якщо взагалі розповідати?
— Ну, так. Слухайте, особисто я був би щасливий просто стерти всі світлини й забути про них, але... — він зиркнув на двері, де нещодавно стояла його дружина. — Мішель була — і є — дуже засмучена. Вона знає телефон Марго Рассел. Дорогою я почав хвилюватися, що Мішель... ну, не знаю... відчує потребу висловитися. Я не хотів, щоб за три дні Аліса повернулася з походу й побачила купу повідомлень від Марго з наріканнями на мою дружину, а сама Аліса й гадки ні про що не має. Тоді б у неї з’явилися законні підстави подати скаргу.
Фок і Кармен дивилися на нього.
