Але навіть якщо так, більш ніж наївно покладатися на власного тюремника. Думка про те, що все це завершиться, якщо я знайду вбивцю, здається мені безглуздою. Хай там якими є справжні наміри Морового Лікаря, він прийшов до мене, ховаючись під машкарою в опівнічній темряві. Він не хоче, щоб його бачили, а отже, зірвана маска може виявитися для нього переконливим аргументом…
Дивлюся на годинник, обмірковую варіанти подальших дій.
Я знаю, що він прийде до кабінету для розмови із Себастіаном Беллом —
За словами Морового Лікаря, я вже згаяв три з восьми днів, які маю провести в цьому будинку, у подобі Себастіана Белла, дворецького й Дональда Девіса. Отже, з цим «я» включно залишається п’ять утілень, і, судячи із зустрічі Белла з дворецьким, усі вони наразі тиняються Блекгітом, так само як я.
Та це ж ціла армія напоготові!
Мені б тільки дізнатися, хто вони.
Вода давно вже вихолола, я аж посинів від холоду, мене б’є трем. Можливо, це марнославство, але мені огидна думка про те, що Рейвенкортів камердинер витягатиме мене з цієї ванни, наче розквашений міх з картоплею.
Поштивий стукіт у двері позбавляє мене потреби вирішувати.
— Лорде Рейвенкорт, чи все гаразд? — запитує камердинер, заходячи до кімнати.
— Так, усе добре, — кажу я, хоча руки вже аж терпнуть.
Він зазирає за ширму, дивиться просто на мене. Відтак підходить, не чекаючи жодного розпорядження, закасує рукави й витягає мене з води із силою, наявність якої годі навіть запідозрити в цьому худорлявому тілі.
Цього разу я не заперечую. Гордості в мене майже не лишилося, рятувати вже нема чого.
Коли він допомагає мені вибратися з ванни, я помічаю край татуювання під рукавом його сорочки. Малюнок побляк до зеленуватого кольору, деталей не розібрати. Помітивши мій погляд, він похапцем обсмикує рукав.
— Помилка молодості, мілорде, — пояснює він.
Упродовж десяти хвилин я знемагаю від приниження, поки він витирає мене насухо й убирає в костюм, ніби дбайлива матуся; одна нога, потім друга, одна рука, потім друга. Убрання шовкове, чудового крою, але воно тисне на мене й душить, ніби ціла зграя підстаркуватих тітоньок. Одяг на розмір менший — він пасує радше Рейвенкортовому самолюбству, ніж його огрядній туші. Потім камердинер зачісує мене, втирає кокосову олію в гладке обличчя й дає мені дзеркальце, щоб я міг оцінити результати його зусиль. Я бачу відображення чоловіка… під шістдесят, із підозріло чорним волоссям і карими очима відтінку недбало завареного чаю. Шукаю в цьому обличчі бодай якісь ознаки себе самого, людини, яка тепер керує Рейвенкортом-маріонеткою, але нічого не знаходжу. Уперше запитую себе, ким я був до того, як сюди потрапив, яка низка подій привела мене до цієї пастки.
Ці роздуми могли б бути цікавими, але вони шалено мене дратують.
Мене дере мороз поза шкурою, коли я роздивляюся Рейвенкорта в дзеркалі — так само було, коли я дивився на Белла. Якась частина мене пам’ятає, який вигляд має моє справжнє обличчя, і, коли в дзеркалі відбиваються риси незнайомця, я щоразу відчуваю спантеличення.
Віддаю дзеркало камердинерові.
— Нам треба до бібліотеки, — кажу йому.
— Я знаю, де вона, мілорде, — відповідає він. — Чи вам принести якусь книжку?
— Я сам піду з вами.
Камердинер затинається, супиться. Потім говорить нерішуче, добираючи слова так обережно, наче ступає навшпиньки:
— Бібліотека далеко, мілорде. Боюся, ця прогулянка може здатися вам… клопітною.
— Я впораюся. Невелике навантаження мені не зашкодить.
Він стискає зуби, стримуючи цілу вервечку заперечень, але приносить ціпок і валізку, а відтак веде мене до темного коридору. Гасові лампи заливають стіни теплим світлом.
Ми йдемо звільна, камердинер швиргає мені під ноги новини, але мене наразі поймають роздуми про масивність цього тіла, яке я змушений тягти. Враження таке, наче якийсь лиходій за ніч перебудував маєток, розтягнув кімнати, зробив повітря густішим. Дочвалавши до несподівано яскраво освітленого вестибюля, я дивуюся тому, які круті, виявляється, сходи. Зараз, щоб піднятися сходинками, якими я збігав у подобі Дональда Девіса, потрібен альпеншток.
Тепер зрозуміло, чому лорд і леді Гардкасл поселили Рейвенкорта на першому поверсі. Для того щоб потрапити до спальні Белла, мені знадобиться підйомний механізм, ще й два здоровані, яким треба буде заплатити, як за день важкої роботи.
