— Війна — це обов’язок, — продовжив Марс. — А ти можеш тільки прийняти це і вирішити, за що б’єшся. На кін поставлено спадок Риму — п’ять тисяч років закону, порядку, цивілізації. Боги, звичаї, культури, що сформували світ, у якому ти живеш: усе це зруйнують, якщо ти не переможеш. Гадаю, заради цього варто битись. Поміркуй над цим.
— Яка моя? — запитав Френк.
Марс здійняв брову.
— Твоя що?
— Згубна вада. Ти сказав, що така є у кожного героя.
Бог сухо посміхнувся.
— На це тобі доведеться відповісти самотужки, Френку. Але ти нарешті ставиш слушні запитання. А тепер час спати. Тобі потрібен відпочинок.
Бог змахнув долонею. Френкові очі поважчали.
Хлопець ліг — і все довкола зникло в темряві.
* * *
— Фаю, — промовив знайомий голос, суворий і нетерплячий.
Френк закліпав очима. Сонячне світло заливало кімнату.
— Фаю, прокидайся! Як би я не хотіла ляснути тебе по цьому сміховинному обличчю, а мій стан не дає мені змоги підвестися з ліжка.
— Бабуся?
Її постать набула чіткості. Вона з ліжка дивилась на нього. Френк, як виявилося, спав на підлозі. Уночі хтось укрив його ковдрою і поклав подушку під голову, але він гадки не мав, коли це трапилось.
— Так, мій дурнуватий воле. — Бабуся досі виглядала страх якою слабкою і блідою, але голос був сталевим, як завжди. — Ну, підводься. Огри оточили дім. Нам треба багато про що поговорити, якщо ти зі своїми друзями збираєшся забратись звідси живими.
Один погляд у вікно, і Френк зрозумів, у якій вони халепі.
На краю галявини лестригони збирали докупи бронзові гарматні ядра. Їхня шкіра поблискувала під червоними променями сонця. Кудлате волосся, татуювання і кігті анітрохи не здавалися привабливішими у ранковому світлі.
У деяких були палиці й списи. Інші з розгубленим виглядом, наче потрапили не на ту вечірку, тримали дошки для серфінгу. Настрій у всіх був святковий — вони плескали одне одного по долонях, зав’язували поліетиленові слинявчики навколо ший, діставали ножі та виделки. Один людожер запалив переносний мангал і танцював навколо нього у фартуху з написом «ПОЦІЛУЙ КУХАРЯ».
Картина була майже кумедною, якби тільки Френк не знав, що головна страва на цьому святі — він.
— Я відіслала твоїх друзів на горище, — промовила бабуся. — Приєднаєшся до них, коли ми закінчимо.
— На горище? — Френк повернувся. — Ти говорила мені, що туди ніколи не можна заходити.
— Тому що там ми тримаємо зброю, дурнику. Ти гадаєш, це перший раз, коли на нашу родину напали чудовиська?
— Зброя, — буркнув Френк. — Авжеж. Я ж ніколи ще не тримав зброї в руках.
Бабусині ніздрі роздулись.
— Це що сарказм, Фаю Чжане?
— Так, бабусю.
— Чудово. Може, ти не такий і безнадійний. А тепер сідай. Тобі слід попоїсти.
Вона махнула рукою на тумбочку, де хтось залишив склянку апельсинового соку і тарілку з яйцями-пашот та беконом на грінці — Френків улюблений сніданок.
Попри небезпеку Френк зненацька відчув голод. Він ошелешено глянув на бабусю.
— Це ти...
— Приготувала тобі сніданок? О, Буддина мавпа, авжеж ні! І не домашня прислуга. Тут занадто небезпечно для них. Ні, це принесла твоя подружка Хейзел уночі. А ще ковдру і подушку. І чистий одяг з твоєї кімнати. До речі, тобі слід помитись. Від тебе смердить паленою конячою шерстю.
Френк роззявив і закрив рота, наче риба. Він не міг видати жодного звуку. Усе це зробила для нього Хейзел? Минулого вечора, коли він викликав Сірка, він був певен, що назавжди знищив будь-яку можливість їхніх стосунків.
— Вона... е-е... вона не...
— Не твоя подружка? — здогадалась бабуся. — Що ж, а мала б бути, йолопе! Не впусти її. Тобі не вижити в цьому світі без сильних жінок, якщо ти цього ще не збагнув. А тепер — до справи!
Френк їв, а тим часом бабуся влаштовувала йому щось на кшталт військового інструктажу. У денному світлі її шкіра здавалась такою тонкою, що крізь неї світились вени. Її дихання нагадувало звуки паперового мішка, який то надували, то здували, але голос був твердим і чітким.
Вона розповіла, що огри оточують будинок уже три дні — чекають, поки покажеться Френк.
— Вони хочуть тебе підсмажити і з’їсти, — з відразою промовила вона, — що просто смішно. Ти смакував би жахливо.
— Дякую, бабусю!
Вона кивнула.
— Визнаю, певною мірою я зраділа, коли почула від них, що ти повертаєшся. Мені приємно бачити тебе востаннє, навіть якщо твій одяг брудний, а волосся треба підстригти. У такому вигляді по-твоєму слід захищати честь родини?
— Я був дещо зайнятий, бабусю!
— Ніщо не виправдовує неохайність. У будь-якому разі, твої друзі виспались і поїли. Вони запасаються зброєю на горищі. Я сказала їм, що ти незабаром приєднаєшся, але ви не зможете довго відбиватись від такої кількості огрів. Ми повинні обговорити ваш план втечі. Подивись-но там у моїй тумбочці.
Френк висунув шухляду і дістав звідти запечатаний конверт.
— Пам’ятаєш аеродром у кінці парку? — запитала бабуся. — Зможеш його знайти?
