Франк безмовно кивнув. Аеродром був за три милі на північ, уздовж головного шосе, що йшло крізь каньйон. Бабуся возила його туди декілька разів, коли винаймала літаки для перевезення особливих вантажів з Китаю.
— Там є пілот, готовий летіти будь-якої миті, — промовила бабуся. — Він давній друг сім’ї. У цьому конверті — лист, у якому я прошу його доставити вас на північ.
— Але...
— Не сперечайся, хлопче, — буркнула вона. — Марс відвідував мене ці декілька днів, складав мені товариство. Він розповів про твоє завдання. Знайди Смерть і звільни його. Виконуй свій обов’язок.
— Але, якщо я це зроблю, ти помреш. Я ніколи більше тебе не побачу.
— Правда, — погодилась бабуся. — Але я однаково помру. Я стара. Здається, я добре дала це зрозуміти. А тепер скажи, претор дав тобі рекомендаційні листи?
— Е-е... так, але...
— Чудово. Їх теж покажи пілоту. Він ветеран легіону. Якщо він матиме якісь сумніви або злякається, ці документи змусять його допомогти вам усіма можливими способами. Тобі тільки треба дістатись аеродрому.
Дім загримів. За вікном в повітрі вибухнуло гарматне ядро, заливши всю кімнату світлом.
— Огри втрачають терпіння, — промовила бабуся. — Нам варто поквапитись. Тепер, про твої здібності. Сподіваюсь, ти з’ясував усе, що треба.
— Ну...
Бабуся пробурмотіла якісь лайки мандаринською мовою.
— О, боги пращурів! Хлопче, ти хоч щось з’ясував?
— Так! — Френк почав бурмотіти подробиці розмови з Марсом, але перед бабусею язик так і заплітався. — Дар Періклимена... Здається, здається, він був сином Посейдона, тобто Нептуна, тобто... — Він розвів руками і закінчив: — Морського бога.
Бабуся невдоволено кивнула.
— Він був онуком Посейдона, але це було близько. Як твій видатний розум натрапив на цей факт?
— Провидець у Портленді... він говорив щось про мого прадіда, Шен Луна. Що того звинуватили в землетрусі 1906 року, який зруйнував Сан-Франциско і старе місце розташування Табору Юпітера.
— Продовжуй.
— У таборі подейкували, що нащадок Нептуна спричинив катастрофу. Нептун — бог землетрусів. Але... але я не вважаю, що прадід насправді скоїв це. Викликати землетруси — не наш дар.
— Не наш, — підтвердила бабуся. — Але так, твого прадіда звинуватили. Його недолюблювали у таборі через кров Нептуна. А ще недолюблювали тому, що його справжній дар був значно химернішим за виклик землетрусів. Але передусім недолюблювали за те, що той був китайцем. До нього жодний китайський хлопчик не стверджував, що є римлянином. Бридка правда, але беззаперечна. Його несправедливо обвинуватили і з ганьбою вигнали.
— То... якщо він не зробив нічого поганого, чому ти сказала мені перепросити за нього?
Бабусині щоки спалахнули.
— Тому що перепрошувати за те, чого не скоїв, краще, ніж за це померти! Я не певна була, що табір не перекладе відповідальність на тебе. Не знала, чи позбавились римляни своїх забобонів.
Френк насилу проковтнув свій сніданок. Його іноді дражнили в школі й на вулицях, але не часто. А в Таборі Юпітера — ніколи. Ніхто в таборі не глузував з нього через те, що він азіат. Жодного разу. Усім на це було байдуже. Вони глузували з нього тільки через незграбність і повільність. Він навіть уявити не міг почуття свого прадіда — узяти на себе провину за знищення цілого табору, проти волі залишити легіон через те, чого не скоїв.
— А наш справжній дар? — поцікавилася бабуся. — Ти хоча б дізнався, який він?
Старі мамині розповіді завирували в його голові. «Бився, як бджолиний рій». «Найвеличніший з-поміж усіх драконів». Він пригадав, як мати з’явилась біля нього на задньому подвір’ї, наче прилетіла з горища. Як вона вийшла з лісу і сказала, що вказувала ведмедиці дорогу.
— Ти можеш бути будь-ким, — промовив Френк. — Вона весь час це повторювала.
Бабуся фиркнула.
— Нарешті, слабкий вогник загорівся у цій голівці. Так, Фаю Чжане. Твоя мати не просто намагалась підвищити твою самооцінку. Вона казала тобі правду у буквальному розумінні.
— Але... — Ще один вибух струснув будинок. Штукатурка посипалась зі стелі наче сніг. Френк був настільки спантеличеним, що не помітив цього. — Будь-ким?
— У розумних межах. Допомагає, якщо добре знаєш істоту. А ще краще, якщо ти опинився в смертельній небезпеці, наприклад у бою. Чого в тебе таке здивоване обличчя? Ти завжди повторював, що тобі незручно у власному тілі. Ми всі так почуваємось — кожний із кров’ю Пілоса. Цим даром тільки раз наділили смертну родину. Ми єдині у своєму роді серед напівбогів. Посейдон певно був у винятково щедрому настрої, коли одарив нашого предка, або у винятково поганому. Дар часто обертався прокляттям. Він не врятував, твою матір...
Назовні здійнялись радісні крики огрів. Хтось закричав:
— Чжан! Чжан!
— Іди, дурне хлоп’я, — промовила бабуся. — Наш час сплинув.
— Але... я не знаю, як користуватися своєю силою. Я ніколи... я не можу...
