— Можеш. Або не доживеш до того, щоб дізнатися своєї долі. Не подобається мені це Пророцтво Сімох, про яке розповів Марс. Сім — нещасливе число у китайців — число примар. Але із цим нічого не вдієш. Ну, іди! Завтра ввечері Свято Фортуни. Нема в тебе часу, щоб його гаяти. Не турбуйся про мене. Я помру у свій час, і своєю смертю. Я не збираюся стати сніданком цих жалюгідних огрів. Іди!
Френк повернувся до дверей. Він почувався так, наче його серце пропустили крізь соковижималку, але вклонився бабусі із дотриманням усіх норм.
— Дякую, бабусю, — промовив він. — Ти пишатимешся мною.
Вона буркнула щось під ніс. Френку здалось, що він почув: «Уже пишаюсь».
Він витріщився на неї, приголомшений, але її обличчя миттю спохмурніло.
— Годі витріщатись, хлопче! Мерщій митись і одягатись! Причешись! Мій останній спогад про тебе, і ти красуєшся цією кудлою?
Френк пригладив волосся і вклонився ще раз.
Його останнім спогадом про бабусю був її лютий погляд на вікно, наче вона уявляла, якого страшного прочухана дасть ограм, коли ті вторгнуться в її дім.
Френк помився так швидко, як тільки було можливо, надів свіжий одяг, який підготувала Хейзел, — оливкову футболку і бежеві бриджі, серйозно? — а потім схопив запасні лук та сагайдак і помчав сходами на горище.
Горище було завалене зброєю. Його родина зібрала стільки старовинного озброєння, що його вистачило б на цілу армію. Щити, списи, сагайдаки зі стрілами висіли вздовж стін, — мабуть, не менше ніж в арсеналі Табору Юпітера. В одному вікні стояв скорпіон, приладнаний і заряджений, готовий для бою. У протилежному — щось на кшталт кулемета з численними стволами.
— Ракетна установка? — запитав він сам себе уголос.
— Ні, ні, — промовив голос у кутку. — Картопля. Еллі не подобається картопля.
Гарпія змостила собі гніздо поміж двох старих валіз. Вона сиділа в купі китайських сувоїв, читаючи по сім-вісім таких водночас.
— Елло, — промовив Френк, — де інші?
— Дах. — Вона глянула вгору, а потім повернулась до читання, поперемінно то перебираючи своє пір’я, то перегортаючи сторінки. — Дах. Огри дивляться. Еллі не подобаються огри. Картоплини.
— Картоплини?
Френк зрозумів її тільки, коли розвернув кулемет. Вісім стволів були заряджені картоплинами. Поряд стояв кошик, наповнений додатковими їстівними боєприпасами.
Він визирнув у вікно — те саме вікно, крізь яке дивилась на нього мама, коли він натрапив на ведмедицю. Знизу на дворі товпились огри. Вони штурхали одне одного, час від часу волали на будинок і жбурляли бронзові ядра, що вибухали в повітрі.
— У них гарматні ядра, а у нас — картоплемет?
— Крохмаль, — задумливо промовила Елла. — Крохмаль погано діє на огрів.
Дім затрусився від чергового вибуху. Френк хотів піднятись на дах і подивитись, як там Персі й Хейзел, але залишати Еллу одну було якось неправильно.
Він сів навприсідки поруч із нею, але не дуже близько, щоб не налякати.
— Елло, тут небезпечно через огрів. Ми незабаром полетимо на Аляску. Ти полетиш із нами?
Елла збентежено засіпалась.
— Аляска. Шістсот двадцять шість тисяч і чотириста двадцять п’ять квадратних миль. Символ штату: американський лось. — Раптом вона заговорила латиною, яку Френк зовсім трохи, але міг зрозуміти завдяки заняттям у таборі: — На півночі, далеко від богів, лежить корона легіону, син Нептуна там з криги впаде і як колода втоне... — Вона спинилась і почухала скуйовджене руде волосся. — Гм. Згоріло. Решта згоріла.
Френк ледве дихав.
— Елло, це... це було пророцтво? Де ти його прочитала?
— Лось, — вимовила Елла, смакуючи слово. — Лось. Лось. Лось.
Дім знову затрясся. З-під крокви посипався пил.
Назовні заволав огр:
— Френку Чжане! Покажись!
— Дзуськи, — промовила Елла. — Френк цього не зробить. Дзуськи.
— Просто... залишайся тут, гаразд? Я мушу допомогти Хейзел і Персі.
Він підтягнув драбину до вікна.
* * *
— Доброго ранку, — похмуро промовив Персі. — Чудовий день, га?
На ньому був той самий одяг, що й учора: джинси, пурпурова футболка і куртка. Але все, безсумнівно, нещодавно випране. Він тримав меч в одній руці й садовий шланг в іншій.
Як на даху опинився садовий шланг, Френк гадки не мав, але щоразу, коли велетні відправляли нагору ядро, Персі викликав надпотужний струмінь води і підривав снаряд у повітрі.
А потім Френк пригадав — його родина теж походить від Посейдона. Бабуся сказала, що на дім напали не вперше. Можливо, шланг тільки для цього сюди й протягнули.
Хейзел патрулювала удовичу доріжку[46] між двома горищними вікнами. Вона здалась Френку такою гарною, що у нього аж у грудях заболіло. На ній були джинси, кремова куртка і біла сорочка, яка робила колір її шкіри теплим, наче шоколадний напій. Кучеряве волосся спадало на плечі. Коли Хейзел підійшла, Френк відчув аромат жасминового шампуню.
Її рука стискала меч. Коли вона глянула на Френка, у її очах промайнула розгубленість.
— Усе гаразд? — поцікавилася вона. — Чому ти всміхаєшся?
— О, а, нічого, — вимовив він. — Дякую за сніданок. І одяг. І... що не ненавидиш мене.
Хейзел, здавалась спантеличеною.
— За що мені тебе ненавидіти?
