Тим часом Френк вивчав малу Аляски, яку знайшов у кишені свого крісла. Він знайшов льодовик Хаббард, який здавався невідрадно далеким від Сьюарда, але продовжив водити пальцем по береговій лінії, зосереджено суплячи брови.
— Щось придумав? — запитав Персі.
— Тільки... можливості, — відповів Френк.
Персі не зрозумів, що це означає, але допитуватися не став.
Минула година — і Персі трохи розслабився. Вони купили гарячий шоколад у вагоні-ресторані. Крісла були теплими та зручними, і Персі вже подумував подрімати.
Аж раптом угорі промайнула тінь. Туристи захоплено забурмотіли і почали робити світлини.
— Орел! — крикнув один.
— Орел? — запитав інший.
— Величезний орел! — відповів третій.
— Це не орел, — промовив Френк.
Персі підвів очі саме тієї миті, коли істота поверталась. Вона безперечно була більшою за орла — лискуче чорне тіло розміром з лабрадора-ретривера. Розмах крил сягав щонайменше десяти футів.
— Там ще одне! — вказав Френк. — Хоча ні. Три, чотири. Отакої — ми в халепі.
Істоти закружляли над потягом, наче стерв’ятники, — туристи були в захваті. А от Персі — ні. У чудовиськ були сяючі червоні очі, гострі дзьоби і загрозливі пазурі.
Персі потягнувся до ручки.
— Вони здаються знайомими...
— У Сієтлі, — промовила Хейзел. — В Амазонок був один такий у клітці. Це...
А потім за одну мить трапилась ціла купа подій. Заверещали аварійні гальма, пасажирів кинуло вперед. Туристи зарепетували і попадали в проходи між сидіннями. Чудовиська ринули вниз і розбили вщент скляний дах вагону. Состав зійшов з колії.
Персі опинився у невагомості.
В очах помутніло. За руки вчепилися кігті й потягнули його в небо. Унизу верещали колеса потяга і гуркотів метал. Розбивалося скло. Репетували пасажири. Коли до Персі повернувся ясний зір, він побачив звіра, який ніс його. Істота з тілом пантери — лискучим, чорним і гнучким, — а крилами і головою орла. Її очі були налиті кров’ю.
Персі засмикався. Пазурі на передніх лапах чудовиська стискали його руки, наче сталеві пута. Він не міг звільнитися або дотягнутися до свого меча. Персі здіймався дедалі вище на холодному вітру. Він не мав жодного уявлення, куди несе його чудовисько, але був більш ніж певен, що йому там не сподобається.
Хлопець крикнув — здебільшого від відчаю. А тоді коло його вуха щось просвистіло. Шию чудовиська простромила стріла. Істота скрикнула і впустила його.
Персі летів, ламаючи гілля дерев, поки не грюкнувся у сніжний замет. Він застогнав і подивився на сосну, яку щойно скалічив.
Насилу йому вдалось підвестись. Начебто всі кістки були цілі. Френк стояв ліворуч від нього і з шаленою швидкістю розстрілював чудовиськ. Хейзел прикривала його спину, відбиваючись мечем від тих, кому вдавалось наблизитись. Але чудовиськ було забагато — не менше дюжини.
Персі дістав Анаклузмос. Він відтяв крило одному зі звірів, відкинувши його до дерева, рубанув іншого, і той миттю вибухнув пилом. Але вже за мить монстри починали відроджуватись.
— Що воно таке? — крикнув він.
— Грифони! — відповіла Хейзел. — Ми повинні відігнати їх від потяга.
Персі збагнув, що вона мала на увазі. Вагони потяга перекинулися, їхні дахи розбилися, ошелешені туристи вештались навколо. Ніхто начебто не мав серйозних ушкоджень, але грифони кидались на все, що рухалося. І єдиним, що тримало їх подалі від смертних, був сяючий сірий воїн у камуфляжній формі — Френків ручний спарт.
Персі озирнувся і побачив, що спис Френка зник.
— Використав останній заряд?
— Так. — Френк збив ще одного грифона в небі. — Мав допомогти смертним. А спис просто розчинився в повітрі.
Персі кивнув. Якась його частина відчула полегшення. Йому не подобався кістяний воїн. Інша його частина засмутилась — тепер у їхньому рукаві стало на один козир менше. Але він не засуджував друга. Френк учинив правильно.
Персі вперше бився з грифонами. Він завжди уявляв їх як величезних благородних звірів, щось на кшталт левів із крилами, але ці більше нагадували зграю кровожерливих літаючих гієн.
Приблизно за п’ятсот ярдів від колії ліс змінювався на відкрите болото. Земля тут була багнистою і слизькою. Персі здавалось, що він біжить по повітряно-будь башковій плівці для пакування. У Френка скінчувалися стріли. Хейзел важко дихала. Його власні змахи мечем ставали дедалі повільнішими. Персі усвідомив, що вони живі тільки тому, що грифони не намагаються їх убити. Чудовиська хотіли їх схопити і кудись віднести.
«Можливо, до своїх гнізд», — подумав Персі.
А потім він спіткнувся об щось у високій траві — кільце металобрухту розміром із тракторне колесо. Це було велетенське пташине гніздо — гніздо грифонів. На дні лежали усілякі коштовності, кинджал з імперського золота, зазублений значок центуріона і два яйця розміром із гарбуз, здається, зі справжнього золота.
Персі стрибнув у гніздо і приклав вістря меча до одного з яєць.
— Назад, або розіб’ю!
Грифони розлючено закаркали. Вони заснували навколо гнізда і забрязкали дзьобами, але не напали. Хейзел і Френк спиною до спини стали біля Персі зі зброєю напоготові.
