— Ой... — Стено швидко відступила від велетневої ноги, яка її ледве не розчавила. — Майже, більша частина. Мамця Гаскет і половина її циклопів затримались у Напі. Сказали щось про винну екскурсію. Вони пообіцяли, що будуть тут завтра увечері.
— Що? — Велетень озирнувся навколо, наче тільки тепер помітив, що значна частина його армії відсутня. — Га! Через цю циклопиню у мене виразка буде! Винна екскурсія?
— Здається, там ще були сир і крекери, — послужливо промовила Стено. — Хоча у «Барген-Марті» значно кращі пропозиції.
— Циклопи! — Полібот вивернув із землі дуб і жбурнув у долину. — Кажу тобі, Стено, коли я знищу Нептуна і заберу собі океани, ми переглянемо трудовий договір із циклопами. Я покажу Мамці Гаскет її місце! Так, які новини надходять з півночі?
— Напівбоги вирушили на Аляску. Летять просто назустріч своїй смерті. Ну, я мала на увазі смерть з маленької «с». Не нашого в’язня Смерть. Хоча, припускаю до нього вони теж летять.
Полібот заричав.
— Сподіваюсь, Алкіоней пощадить сина Нептуна, як обіцяв. Цей напівбог мусить у кайданах лежати біля моїх ніг, щоб я міг його вбити, коли настане час. Його кров окропить каміння Олімпу і пробудить матір-землю! Що чути від амазонок?
— Нічого, — відповіла Стено. — Ми поки що не знаємо, хто переміг у вчорашньому двобої, але це лише питання часу. Зрештою Отрера переможе і допоможе нам.
— Гм.— Полібот задумливо вишкрібав з волосся декілька змій. — Напевно нам теж краще зачекати. Завтра на заході сонця Свято Фортуни. Тоді ми й нападемо — з амазонками чи без. А поки що — рийте окопи! Ми отаборимося тут, на височині.
— Так, чудово! — Стено звернулась до війська: — «Цуценята-у-ковдрах» для всіх!
Чудовиська радісно скрикнули.
Полібот простягнув руки перед собою, наче робив панорамну світлину долини.
— Так, дуйте у свої крихітні сурми, напівбоги! Незабаром спадок Риму знищать назавжди!
Сон поблякнув.
Персі прокинувся в холодному поту — літак знижувався.
Хейзел поклала руку на його плече.
— Добре спав?
Персі важко підвівся.
— Скільки я спав?
Френк стояв у проході між сидіннями та загортав спис і новий лук у лижний чохол.
— Кілька годин, — промовив він. — Ми майже прилетіли.
Персі визирнув у вікно. Між горами зміївся і блищав на сонці фіорд. Удалечині посеред незайманої природи лежало місто, оточене пишними зеленими лісами з одного боку і крижаними пляжами з іншого.
— Ласкаво прошу до Аляски, — промовила Хейзел. — Ми поза межами сприяння богів.
Пілот сказав, що літак не зможе на них чекати, але Персі не дуже через це засмутився. Якщо вони переживуть цей день, він сподівався знайти інший спосіб повернутись — будь-що, тільки не літак.
Стан справ мав би його пригнічувати. Він застряг на Алясці, на рідних землях велетня, без зв’язку зі старими друзями точнісінько, коли спогади почали повертатись. Побачив армію Полібота, майже готову напасти на табір. Дізнався, що велетні мають намір скористатись ним як кровною жертвою, аби пробудити Гею. На додаток, уже наступного вечора Свято Фортуни. І вони мають виконати до цього часу неможливе завдання. А якщо їм це таки вдасться — то вони звільнять Смерть, який, можливо, забере двох його друзів у Підземне царство. Тішитись було мало чим.
І все ж Персі почувався на диво піднесеним. Сон про Тайсона його наче окрилив. Він пригадав його, свого брата. Вони бились разом, відзначали перемоги, ділили приємні дні й місяці в Таборі Напівкровок. Він пам’ятав свій дім, і це надавало йому ще більше рішучості досягти мети. Тепер він б’ється за два табори — за дві родини.
Юнона вкрала його спогади і відправила до Табору Юпітера не без причини. Тепер Персі це розумів. Йому все одно хотілось вдарити її по божественному обличчі, та принаймні тепер він збагнув її хід думок. Якщо два табори діятимуть разом, то матимуть змогу перемогти спільних ворогів. Окремо — обидва приречені.
Були й інші причини, чому Персі хотів урятувати Табір Юпітера. Причини, які він не наважувався покласти на слова — принаймні поки що. Він раптом побачив майбутнє для себе і Аннабет — майбутнє, якого ніколи раніше не уявляв.
Поки вони їхали на таксі до центру Анкориджа, Персі розповів друзям про свої сни. Коли він дійшов до частини про велетневу армію, яка оточила табір, їхні обличчя стали стурбованими, але не здивованими.
Френк поперхнувся, коли почув про Тайсона.
— У тебе є однокровний брат циклоп?
— Авжеж, — відповів Персі. — Що робить його твоїм пра-пра-пра...
— Благаю. — Френк заплющив очі. — Годі.
— Головне — що він може відвести Еллу до табору, — промовила Хейзел. — Я хвилююсь за неї.
Персі кивнув. Він досі розмірковував про рядки з пророцтва, що продекламувала гарпія — про втоплення сина Нептуна і Знак Афіни, що має пропалити Рим.
Він досі не збагнув, що означає перший рядок, але починав здогадуватись про другий. Він намагався залишити питання. Спочатку треба пережити завдання.
Таксі повернуло на Першу автомагістраль, яка, на думку Персі, більше скидалась на маленьку вуличку, і повезло їх на північ, до центру. Майже вечоріло, але сонце досі сяяло високо в небі.
