Хейзел і Френк сиділи в кузові. Персі їхав попереду, поруч зі зморшкуватим старим, який пахнув, наче копчена сьомга. Чоловік розповідав йому про інуїтських[49] богів: Ведмедя та Ворона, і тепер Персі тільки й міг, що думати про те, аби не зустріти цих духів. У нього і без цього було достатньо ворогів.
Пікап зламався за кілька миль від Сьюарда. Водій цьому наче не здивувався. Вочевидь, подібне траплялось з ним ледь не щодня. Чоловік сказав, що вони можуть почекати, поки він полагодить двигун. Та оскільки до Сьюарда залишалось недалеко, Персі з друзями вирішили піти пішки.
Годині десь о дев’ятій ранку вони видерлись на пагорб й побачили, оточену горами, затоку. Друзям відкрився вид на тонкий півмісяць міста, причали, що впадали у воду, і круїзні судна в бухті.
Персі здригнувся. Круїзні судна пов’язувались у нього не з найліпшими спогадами.
— Сьюард, — промовила Хейзел. Вона ніби не дуже раділа рідному місту.
Вони втратили вже цілу купу часу, і Персі не подобалось, як швидко сходить сонце. Дорога виляла навколо пагорбу, але здавалось, що міста можна дістатися швидше, якщо піти навпростець крізь луки.
— Ходімо. — Персі зійшов з дороги.
Земля тут була грузькою, але він не звертав на це уваги, поки Хейзел не скрикнула:
— Персі, ні!
Наступний крок пройшов крізь ґрунт. Персі почав тонути, наче камінь у воді, поки земля не зімкнулась над його головою і не поглинула його всього.
— Лук! — крикнула Хейзел.
Френк нічого не запитував. Він зняв рюкзак і скинув з плечей лук.
Серце Хейзел шаленіло. Вона не думала про цей болотистий ґрунт — маскек[50] — із часів своєї смерті. Тепер, коли вже було запізно, вона пригадала лиховісні застереження місцевих жителів. Грузький мул і гнилі рослини утворювали поверхню, що здавалась твердою, але насправді була навіть гіршою за сипучі піски. Глибина трясовини сягала не менше двадцяти футів, і вибратися з неї було неможливо.
Хейзел намагалася не думати, що буде, якщо довжини лука виявиться недостатньо.
— Тримай кінець, — сказала вона Френку. — Не відпускай.
Вона вхопилась за інший кінець, глибоко вдихнула і стрибнула в трясовину. Земля зімкнулась над її головою.
І раптом Хейзел почала згадувати.
«Тільки не зараз! — хотіла крикнути вона. — Елла сказала, що з минулим покінчено!»
«О, люба моя, — промовив голос Геї, — це не одне з твоїх провалів у минуле. Це подарунок від мене».
Хейзел знову опинилася в Новому Орлеані. Вони з мамою сиділи в парку біля дому і снідали. Вона пам’ятала цей день. Їй було сім років. Мати щойно продала один із перших коштовних камінців Хейзел — маленький діамант. Жодна з них поки що не знала про прокляття.
Королева Марі була в чудовому настрої. Вона купила апельсиновий сік для Хейзел і шампанське — для себе, а ще пончики в шоколаді та цукровій пудрі. Хейзел навіть отримала у подарунок коробку новеньких пастельних олівців та блокнот. Вони сиділи поруч: Королева Марі щось весело наспівувала, а Хейзел малювала.
Навколо прокидався французький квартал — усі готувались до Марді-Ґра. Лунали мелодії джазових гуртів. Карнавальні платформи прикрашали свіжозрізаними квітами. Діти сміялись і бігали одне за одним, хоча ледве не падали під тягарем купи строкатих намист на шиях. Ранкова зоря забарвлювала сонце золотистим багрянцем, і тепле вологе повітря пашіло ароматом магнолій і троянд.
Найщасливіший ранок у житті Хейзел.
— Ти можеш тут залишитись. — Мати привітно усміхалась, але її очі вкрились білою заслоною. І голос належав Геї.
— Це все несправжнє, — промовила Хейзел.
Вона спробувала підвестись, але м’яка трав’яна перина наганяла на неї дрімоту. Аромат свіжого хліба і шоколадної глазурі п’янив. Був ранок Марді-Ґра, і світ здавався повним можливостей. Хейзел майже вірила, що для неї існує світле майбутнє.
— А що справжнє? — поцікавилася мати Геїним голосом. — Твоє друге життя справжнє, Хейзел? Ти повинна бути мертвою. Хіба справжнє те життя, у якому ти задихаєшся у болоті?
— Я мушу допомогти другові!
Хейзел намагалася змусити себе повернутись у дійсність. Вона досі відчувала, як рука стискає кінець лука, але робити це ставало дедалі важче. Її хватка слабшала. Запах магнолій і троянд брав над нею гору.
Мати жестом запропонувала їй пончик.
«Ні, — подумала Хейзел. — Це не моя мати. Усе навколо — Геїна брехня».
— Ти хочеш повернути собі старе життя, — промовила Гея. — Я можу тобі його дати. Ця мить триватиме вічність. Ти виростеш у Новому Орлеані, твоя мати тебе обожнюватиме. Тобі ніколи не доведеться нести своє прокляття. Ти можеш бути із Семі...
— Це ілюзія! — випалила Хейзел, задихаючись від солодкого аромату квітів.
— Ти — ілюзія, Хейзел Левек. Тебе повернули з того світу, тільки щоб ти виконала завдання богів. Я, можливо, й використовувала тебе, але Ніко використав і збрехав. Ти мала б радіти, що я його полонила.
— Полонила? — Груди Хейзел стиснула тривога. — Що ти маєш на увазі?
Гея посміхнулась, потягуючи шампанське.
