Семі полюбляв жартувати, що він бездоганний учень для їхньої школи. Він був американцем мексиканського походження, тож уважав себе і кольоровим, і індіанцем.
— Мені повинні видавати подвійну стипендію, — говорив він.
Семі не був дебелим або сильним, але мав шалену посмішку і вмів розсмішити Хейзел.
Того дня, після полудня, він відвів її у кінний клуб, де працював конюхом. Авжеж, то був кінний клуб тільки для білих, але його зачиняли на будні, а оскільки тривала війна, подейкували, що його доведеться закрити зовсім, поки японці не капітулюють і солдати не повернуться додому. Семі часто вдавалось провести Хейзел усередину, де вона допомагала йому дбати про коней. І час від часу вони їздили верхи.
Хейзел обожнювала коней. Вони, здавалось, були єдиними на світі істотами, які її не боялись. Аюди її ненавиділи. Кішки на неї шипіли. Собаки гарчали. Навіть дурнуватий хом’як у кабінеті пані Фінлі пищав від жаху, коли вона давала йому моркву. А от коні не зважали. Коли Хейзел була у сідлі, то неслась так швидко, що жодний коштовний камінь не встигав з’явитись під її ногами. У такі миті вона майже почувалась вільною від прокляття.
Того дня Хейзел узяла чалого жеребця з чарівною чорною гривою і пустила його в поля таким галопом, що залишила Семі далеко позаду. Коли він її наздогнав, то був запихканий не менше, ніж його кінь.
— Від чого ти тікаєш? — він розсміявся. — Хіба я настільки потворний?
Було занадто холодно для пікніка, але їх це не спинило. Вони влаштувались під магнолією, а коней прив’язали до паркану. Семі приніс їй маленький кекс зі святковою свічкою. Кекс розчавився під час їзди, і все ж милішого подарунка Хейзел ніколи не отримувала. Друзі поділили його навпіл і з’їли.
Семі говорив про війну. Скаржився, що недостатньо дорослий. Він запитав Хейзел, чи писала б вона йому листи, якби він служив в армії за морем.
— Авжеж, дурнику, — відповіла вона.
Він усміхнувся. А потім, наче під впливом раптового пориву, нахилився уперед і поцілував її в щоку.
— З днем народження, Хейзел.
Начебто дрібниця. Лише один поцілунок, і навіть не в губи. Але Хейзел почувалась на сьомому небі. Вона майже не пам’ятала, як вони повернулись до стайні чи як прощались із Семі. Він сказав їй: «Побачимось завтра», як робив завжди. Але вона ніколи більше його не побачила.
Коли Хейзел повернулась до Французького кварталу, уже сутеніло. Із наближенням до домівки відчуття тепла почало згасати, поступаючись місцем страху.
* * *
Хейзел з мамою — Королевою Марі, як та себе називала, — мешкали у старій квартирі над джаз-клубом. Незважаючи на початок війни, в окрузі панував веселий настрій. Новобранці вештались вулицями, сміялись та обговорювали, як дадуть прочуханки японцям. Вони робили собі татуювання в салонах і освідчувались коханим просто на тротуарі. Дехто піднімався до матері Хейзел, щоб дізнатися свою долю або придбати талісман у Марі Левек, славнозвісної королеви ґрі-ґрі.
— Уявляєш? — говорили вони. — Я віддав четвертак за цей талісман. Відніс його одному знайомому хлопцеві, і він сказав, що це справжній срібний самородок. Вартий двадцяти доларів! Ця чаклунка несповна розуму!
Деякий час такі балачки чудово забезпечували Королеву Марі. Прокляття Хейзел набувало сили поступово. Спочатку воно здавалось благословенням. Коштовне каміння й золото з’являлись зрідка, завжди в незначній кількості. Королеві Марі вистачало на життя. Раз на тиждень вони їли біфштекси на обід. І Хейзел навіть отримала нову сукню. Але потім почали поширюватися історії. Місцеві жителі усвідомлювали, скільки лиха траплялось із тими, хто купував талісмани або отримував коштовності Королеви Марі як оплату. Чарлі Ґаско втратив у комбайні руку, на яку вдягнув золотий браслет. Пан Генрі з побутової крамниці звалився мертвим від серцевого нападу після того, як Королева Марі заплатила йому рубіном.
Народ почав шепотітись про Хейзел — про те, що вона знаходила прокляті коштовності, просто гуляючи на вулиці. Тепер до Королеви Марі приходили тільки приїжджі, та й ті нечасто. Вона стала дратівливою. А Хейзел увесь час відчувала на собі її розлючені погляди.
Дівчинка піднімалась сходами якомога тихіше, на випадок, якщо у мами були відвідувачі. Знизу, у клубі, музичний гурт налаштовував інструменти. У сусідній булочній вже почали смажити пончики на завтра і заповнили прогін ароматом розпеченої олії.
Коли Хейзел уже була нагорі, їй здалось, що зсередини квартири лунають два голоси. Та коли вона зазирнула в кімнату, мати сиділа за столом для спіритичних сеансів одна, із заплющеними очима, наче у трансі.
Хейзел бачила її такою багато разів. Так мати поводилася перед клієнтами, удаючи, що розмовляє з духами. Але зараз вона була на самоті.
Королева Марі завжди повторювала Хейзел, що її ґрі-ґрі — нісенітниця і дешевий трюк. Що вона ніколи не вірила ані в талісмани, ані у ворожіння, ані у привидів. І що вона лише артистка, така ж, як співачка чи актриса, яка показує вистави за гроші.
