Рейна невпевнено підвелась. Вона підійшла до бога. Слідом за нею почовгав Октавіан, кланяючись і шаркаючи ногами, як першокласний підлабузник.
— Володарю Марсе, — промовила Рейна. — Велика честь.
— Неймовірно велика, — сказав Октавіан. — Настільки велика честь...
— Ну? — обірвав Марс.
— Ну, — промовила Рейна, — Танатос... бог смерті, заступник Плутона?
— Еге, — відповів бог.
— І ви кажете, що його схопили велетні.
— Еге.
— Із цієї причини люди більше не вмиратимуть?
— Не всі одразу. Але межа між життям та смертю тоншатиме й надалі. Ті, хто знають, як цим скористатися, неодмінно зроблять це. Убити чудовисько вже зараз важче, ніж було раніше. Незабаром це стане зовсім неможливо. Деякі напівбоги так само зможуть повертатися з Підземного царства... як он ваша подружка — Центуріон на Вертелі.
— Це я центуріон на вертелі? — Ґвен поморщилась.
— Якщо не покласти цьому край, — продовжив Марс, — навіть смертні усвідомлять, що вмерти неможливо. Можете уявити світ, у якому ніхто і ніколи не помирає?
Октавіан піднес руку.
— Але ж всемогутній, усесильний Марсе, якщо ми не можемо померти, хіба це не добре? Якщо ми можемо залишатись живими назавжди...
— Ти що клепку загубив, малий? — заревів Марс. — Нескінченне кровопролиття без результатів? Бойня без жодної мети? Вороги, що повстають знову і знову, і яких неможливо вбити?. Цього ти хочеш?
— Ти ж бог війни, — втрутився Персі. — Хіба ти не хочеш нескінченної бойні?
Марсові інфрачервоні окуляри запалали ще яскравіше.
— А ти нахаба, хлопче. Можливо, я й бився з тобою раніше. Не важко уявити, що мені захотілося тебе прикінчити. Я бог Риму, .дитино. Бог військової сили, що служить праведному ділу. Захисник легіонів. Я радий розтоптати моїх ворогів, але я не б’юсь без причини. Мені не потрібна війна без кінця. Ти це ще зрозумієш. Ти служитимеш мені.
— Аякже, — промовив Персі.
Знову Френк завмер в очікуванні, що бог розчавить Персі. Але той лише ошкірився, наче це були просто балачки між давніми приятелями.
— Наказую влаштувати пошуки! — оголосив бог. — Ви вирушите на північ і знайдете Танатоса в землях, що знаходяться поза владою богів. Ви звільните Смерть і зірвете плани велетнів. Остерігайтесь Геї! Остерігайтесь її сина — старшого велетня!
Хейзел, яка стояла поруч із Френком, видала щось схоже на писк.
— Землі поза владою богів?
Марс утупив у неї очі, його пальці стиснулись на гвинтівці.
— Саме так, Хейзел Левек. Ти знаєш, про що я. Кожний з вас пам’ятає землі, де легіон утратив свою честь! Можливо, якщо пошуки будуть успішними, і ви встигнете повернутися до Свята Фортуни... можливо, ваша честь буде відновлена. А якщо зазнаєте поразки, повертатись буде нікуди. Рим зруйнують і його спадок буде втрачено назавжди. Тому моя вам порада: зробіть усе належним чином.
— Е-е... володарю Марсе, одна крихітна деталь. — Октавіану якимсь чином вдалось припасти до землі ще нижче. — Пошуки потребують пророцтва, загадкового вірша, що направлятиме нас. Колись їх надавали нам Сивілині книги, але тепер тлумачити . волю богів — обов’язок авгура. Тож якби ви дозволили мені збігати за приблизно сімома десятками плюшевих тварин і, можливо...
— Ти авгур? — перервав бог.
— Т-так, мій володарю.
Марс дістав сувій з-за пояса.
— Є в когось ручка?
Легіонери витріщились на нього.
— Дві сотні римлян, і в жодного немає ручки? — Марс зітхнув. — Гаразд, грець із ним!
Він закинув гвинтівку за спину і дістав ручну гранату. Над натовпом здійнявся лемент. Але граната перетворилась на кулькову ручку, і Марс почав писати.
Френк витріщився на Персі круглими очима і майже нечутно прошепотів:
— Твій меч теж може перетворитися на гранату?
— Ні. Замовкни, — так само відповів Персі.
— От! — Марс закінчив писати і жбурнув сувій Октавіану. — Пророцтво. Можеш покласти його до книг чи вигравірувати на підлозі, мені байдуже.
Октавіан прочитав пророцтво.
— Тут написано: «їдьте до Аляски. Знайдіть Танатоса і звільніть його. Поверніться до заходу сонця двадцять четвертого червня або помрете».
— Так, — промовив Марс. — Усе зрозуміло?
— Але, володарю... зазвичай, пророцтва незрозумілі. Вони мають форму загадок. Вони римуються, і...
— І? — Марс з байдужим обличчям зняв ще одну гранату з пояса.
— Пророцтво зрозуміле! — оголосив Октавіан. — Оголошено пошуки!
— Чудова відповідь. — Марс постукав гранатою по підборіддю. — Так, що там ще було? Було ще дещо... А, так.
Він повернувся до Френка.
— Ходи-но сюди, малий.
«О, ні», — подумав Френк. Підпалена паличка в кишені наче поважчала. Ноги ледве ворушились. Його охопило страшне передчуття, гірше ніж у день, коли біля їхніх дверей з’явився той офіцер.
Він знав, що зараз станеться, але не міг цьому завадити.
Проти своєї волі Френк ступив крок уперед.
Марс ошкірився.
— Ти чудово попрацював на стіні, малий. Хто судив цю гру?
Рейна підняла руку.
— Ґав не ловила, суддя? — запитав Марс. — То був мій малий. Перший видерся на стіну, вирвав перемогу для своєї команди. За таке тільки сліпий медаль не дасть. Ти ж не сліпа, ні?
Обличчя Рейни було таке, наче її змусили проковтнути мишу.
— Ні, володарю Марсе.
