Що більше вони наближались до міста, то більше Персі захоплювався його красою. Черепичні дахи і золотисті куполи блищали на сонці. У садах квітували жимолості та троянди. На вимощеній білим і сірим камінням головній площі красувалися статуї, фонтани та позолочені колони. Уздовж брукованих вулиць тягнулись рядки свіжопофарбованих будиночків, крамниць і кав’ярень, були закладені парки. Удалечині здіймались амфітеатр та іподром.
Персі помітив, що вони вже дісталися кордонів міста, тільки коли сенатори попереду сповільнили темп.
З одного боку від дороги стояла біла мармурова статуя — м’язистий кучерявий чоловік у натуральну величину, без рук і з незадоволеним обличчям. Можливо, він був обурений тим, що його витесали тільки вище пояса. Нижче він був мармуровою брилою.
— В одну колону, будь ласка! — промовила статуя. — Приготуйте свої особові посвідчення.
Персі подивився ліворуч, праворуч. Він тільки зараз помітив, що такі самі статуї оточили все місто, розташовуючись на відстані у декілька сотень ярдів одна від одної.
Сенатори пройшли без перешкод. Статуя оглянула татуювання на передпліччі кожного і назвала їх на ім’я.
— Ґвендолін, сенатор, П’ята когорта, так. Ніко ді Анжело, вісник Плутона... дуже чудово. Рейна, претор, нема питань. Хенк, сенатор, Третя когорта... О! Гарні черевики, Хенку! Так, а це хто такі?
Хейзел, Френк і Персі були останніми.
— Терміне, — промовила Хейзел, — це Персі Джексон. Персі, це Термін, бог кордонів.
— Новенький, га? Ага, табличка пробатіо. Чудово. Гей, у тебе зброя у кишені? Дістань її! Дістань!
Персі гадки не мав, звідки Термін дізнався про це, але ручку дістав.
— Дуже небезпечна, — промовив Термін. — Залиш її в кошику. Заждіть, де моя помічниця? Джуліє!
Маленька дівчинка приблизно шести років визирнула з-за п’єдесталу. Вона була в рожевій сукні, з волоссям, заплетеним у косички, та пустотливою посмішкою, якій бракувало двох зубів.
— Джуліє? — Термін озирнувся, але Джулія побігла в інший бік. — Куди ділося це дівча?
Термін подивився в інший,бік і встигнув помітити Джулію, перш ніж та сховалась. Дівчинка захоплено вискнула.
— О, он ти де, — промовив Термін. — Просто під носом. Принеси кошик.
Джулія вийшла вперед і пригладила сукню. Потім підняла кошик і піднесла його Персі. Усередині лежало декілька сікачів, штопор, велетенська пляшка лосьйону для засмаги і пляшка води.
— Ти зможеш забрати свою зброю дорогою назад, — промовив Термін. — Джулія про неї подбає. Вона досвідчений фахівець.
Дівчинка кивнула.
— Фа-хі-вець, — вона ретельно промовила кожний склад, наче намагаючись завчити слово.
Персі глянув на Френка й Хейзел, ті, здавалось, не, вбачали в цьому нічого дивного. Проте він зовсім не бажав довіряти смертоносну зброю малечі.
— Справа у тому, — промовив він, — що ручка повертається до моєї кишені мимоволі, тож навіть якщо я її віддам...
— Не хвилюйся, — запевнив його Термін. — Ми подбаємо про те, щоб вона не втекла. Еге ж, Джуліє?
— Так, пане Терміне.
Неохоче Персі поклав ручку до кошика.
— А. тепер, оскільки ти новенький, кілька правил, — промовив Термін. — Ти заходиш на територію міста. Не порушуй спокій. Стеж за колісничним рухом, коли переходиш дорогу. У будівлі Сенату сідай ліворуч. А он там — бачиш, куди я вказую?
— Е-е... у вас немає рук, — промовив Персі.
Вочевидь, це була болюча тема для Терміна. Мармурове обличчя стало темно-сірим.
— Дотепник, чи що? Гаразд, пане Жартівник, отам унизу, на форумі, — Джуліє, покажи за мене, якщо твоя ласка...
Джулія слухняно опустила кошик і вказала на головну площу.
— Крамниця з блакитним навісом, — продовжив Термін, — це універмаг. Вони продають вимірювальні рулетки. Придбай одну! Я хочу, щоб твої штани були точнісінько на дюйм вище щиколотки, і волосся було підстрижене згідно з нормами. І засунь футболку в штани.
— Дякую, Терміне, — промовила Хейзел. — Нам уже час.
— Гаразд, Гаразд, проходьте, — пробурчав бог. — Але тримайтеся правого боку дороги! А ще он той камінь... Ні, Хейзел, дивись, куди я вказую. Ось цей камінь стоїть занадто близько до того дерева. Пересуньте його на два дюйми ліворуч.
Хейзел зробила, як він попросив, і вони продовжили свій шлях. Термін не припиняв викрикувати накази їм услід, а Джулія тим часом робила колесо на. траві.
— Він завжди такий? — запитав Персі.
— Ні, — визнала Хейзел. — Сьогодні він був стриманим. Зазвичай, він більш нав’язливий та знервований.
— Він живе в кожному прикордонному камені навколо міста, — промовив Френк. — Так би мовити, остання лінія оборони, якщо на місто нападуть.
— Термін узагалі-то непоганий, — додала Хейзел. — Просто краще його не дратуй, інакше він змусить тебе поміряти кожну травинку в долині.
Персі подумки занотував для себе цю інформацію.
— А дівча? Джулія?
Хейзел посміхнулась.
— Так, кумедна мала. Її батьки мешкають у місті. Ходімо вже. Нам потрібно наздогнати сенаторів.
