Лук і спис шльопали його по спині. Свій спис він теж ненавидів. Тієї миті, коли він його отримав, Френк подумки присягнувся, що ніколи ним не скористається. «Справжня чоловіча зброя». Цей Марс просто недоумок.
Мабуть, сталась якась плутанина. Невже не існує тесту ДНК для дітей богів? Можливо, у божественних яслах його випадково поміняли з одним із Марсових мускулистих малят-хуліганів. Його мати нізащо не зустрічалась би із цим самозакоханим богом війни.
«Вона була природженим воїном, — заперечив йому голос бабусі. — Не дивно, що бог закохався в неї, ураховуючи наше походження. Шляхетна кров. Кров правителів і героїв».
Френк намагався не думати про це. Він ані правитель, ані герой. Він недотепа з непереносимістю лактози, який не здатен захистити друга навіть від пшениці.
Нещодавно отримані медалі, центуріонський півмісяць і «Мурована корона», прохолодою озивались на грудях. Він мав би пишатись собою, але натомість відчував, що отримав їх тільки тому, що його татко залякав Рейну.
Френк не розумів, як друзі витримують його товариство. Персі вочевидь дав зрозуміти, що ненавидить Марса, і Френк чудово його розумів. Хейзел не припиняла поглядати на нього краєм ока, наче боялась, що він раптом перетвориться на надмірно мускулистого придурка.
Френк глянув на своє тіло й зітхнув. Поправка: на надмірно-надмірно мускулистого придурка. Якщо Аляска справді земля поза владою богів, Френк, мабуть, там і залишиться. Він не певен був, що йому є куди повертатись.
«Не скигли, — сказала б його бабуся. — Чоловіки родини Чжан не скиглять».
І вона мала б рацію. Френкові було чим зайнятись. Він мусить закінчити ці пошуки, а зараз це означає, що потрібно дістатись живим до крамниці.
Наближаючись до будівлі, Френк не міг позбутися страху, що крамниця спалахне райдужним світлом і перетворить їх на пару, але будівля залишалась темною. Полишені Поліботом змії, здавалось, зникли.
До ґанку залишилося всього двадцять ярдів, коли в траві позаду них. щось засичало.
— Швидше! — крикнув Френк.
Персі спіткнувся. Поки Хейзел допомагала йому підвестись, Френк уклав стрілу в лук.
Він вистрелив наосліп. Френк гадав, що схопив вибухову стрілу, але це була лише сигнальна ракета. Вона спалахнула помаранчевим полум’ям і зі свистом понеслась крізь траву.
Принаймні стріла виявила чудовисько. У зів’ялій жовтій траві лежала, змія салатового кольору, завдовжки та завтовшки як Френкова рука. Грива білих шипів стирчала довкола її голови. Створіння витріщилось на стрілу, що просвистіла повз, наче розмірковуючи: «Що це в біса було?»
А потім змія витріщилася своїми величезними жовтими очима на Френка. Вона рушила вперед, вигинаючись посередині наче гусінь. Уся трава, якої торкалося чудовисько, жовтіла та помирала.
Френк почув, як друзі піднімаються сходами крамниці. Він боявся повернутись і побігти. Очі зустрілись з очима чудовиська. Змія зашипіла й вивергнула з рота полум’я.
— Хороший страшний плазунчик, — промовив Френк, ані на мить не забуваючи про свою скіпку в кишені. — Хороший отруйний, вогнедишний плазунчик.
— Френку! — крикнула Хейзел позаду. — Ну ж бо!
Змія стрибнула на нього. Це сталось так швидко, що діставати стрілу бракувало часу. Френк змахнув луком і збив чудовисько. Звиваючись і обертаючись, змія полетіла вниз по схилу, а за мить зовсім зникла з-перед очей.
Френк пишався собою, але потім побачив свій лук. З того місця, де його торкнулась змія, виднівся дим. Ошелешений, Френк спостерігав, як дерево перетворюється на попіл.
Пролунало розлючене шипіння, на яке відповіли ще дві змії нижче по схилу.
Френк кинув залишки свого лука і помчався до ґанку. Персі й Хейзел витягли його на сходи.
Коли він озирнуся, то побачив трьох чудовиськ, що звивались у траві, вивергаючи вогонь і перетворюючи схил на бурий пустир своїм згубним дотиком. Вони, здавалось, не могли або просто не хотіли наближатись до крамниці, та це не дуже тішило Френка — він загубив свій лук.
— Ми нізащо звідси не виберемось, — нещасно промовив він.
— Тоді нам краще зайти всередину. — Хейзел вказала на вивіску, на якій було рукою написано: «Харчуйся здорово, живи веселково!»
Френк гадки не мав, що означає цей напис, але він подобався йому значно більше, ніж отруйні змії. Хлопець пішов слідом за друзями всередину.
* * *
Не встигли вони ввійти, усередині спалахнуло світло і залунала флейта, наче вони вийшли на сцену театру. Перед ними стояли довжелезні стелажі з баночками горіхів і сухофруктів, кошиками яблук, строкатими футболками і тонкими сукнями, як у феї Дінь-Дінь[29] На стелі висіли повітряні дзвіночки[30], а уздовж стін у скляних футлярах красувались кришталеві кулі, жеоди[31], ловці снів[32] з бахромою та всіляка інша дивина. Десь горів фіміам. У повітрі стояв такий запах, наче хтось підпалив букет квітів.
— Крамниця ворожки? — припустив Френк.
— Сподіваюсь, що ні, — промимрила Хейзел.
Персі оперся об неї. Він виглядав жахливо, наче його вразив несподіваний грип. Обличчя вкрилося потом.
— Сісти...— пробурмотів він.— Води.
