Під їхніми ногами заскрипіли дошки. Френк обережно пройшов між двома фонтанами зі статуями Нептунів.
З-за баночок з гранолою[33] вискочила дівчина.
— Допомогти?
Френк похитнувся назад і перекинув один із фонтанчиків. Кам’яний Нептун розбився об підлогу. Голова морського бога покотилась геть, а з шиї вивергнувся струмінь води, оббризкавши полицю з барвистими чоловічими сумками.
— Вибачте! — Френк схилився, щоб прибрати розгардіяш і ледве не простромив дівчину своїм списом.
— Матінко! — скрикнула вона. — Не зважайте! Не варто!
Френк обережно випрямився, намагаючись нічого більше не зачепити. Хейзел, здавалось, була ладна крізь землю провалитись від сорому. Обличчя Персі набуло хворобливо-зеленого відтінку. Він не відводив очей від обезголовленої статуї свого батька.
Дівчина плеснула в долоні. Фонтан розчинився в повітрі. Калюжа перетворилась на пару. Незнайомка обернулась до Френка.
— Чесно, то дарма. У цих Нептунів такий сердитий вигляд, що вони наводять на мене журбу.
Вона нагадувала Френкові молодих спортсменок, яких він час від часу бачив у парку Лінн-Каньйон за бабусиним домом. Вона була невисокою і м’язистою, у шнурованих черевиках, бриджах і яскраво-жовтій футболці, на якій було написано «Х.З.Ж.В. Харчуйся здорово, живи веселково». Вона здавалась молодою, але кучеряве волосся було сивим, воно стирчало навсібіч і нагадувало білок у велетенській яєчні.
Френк не міг вимовити жодного слова — очі дівчини відволікали його від думок. Їхня райдужна оболонка ставала то сірою, то чорною, то білою.
— Е-е... вибачте за фонтан,— вимовив він.— Ми просто...
— О, я розумію! — промовила дівчина. — Ви хочете все роздивитись. Усе гаразд. Напівбогам ми раді. Не поспішайте. Ви не такі, як ті огидні чудовиська. Їм тільки й треба, що сходити до вбиральні, а купувати — так нічого не купляють.
Вона фиркнула. У її очах спалахнула блискавка. Френк глянув на Хейзел, щоб запевнитись, що йому це тільки здалось, але Хейзел здавалась такою ж здивованою.
З іншого кінця крамниці пролунав жіночий голос:
— Вовночко? Не лякай покупців. Приведи їх сюди, будь ласка.
— Вас звати Вовночка? — запитала Хейзел.
Вовночка хихикнула.
— Ну, насправді мовою небул моє ім’я...— Вона видала декілька тріскучих і свистячих звуків, що нагадали Френкові кінець грози. — Але ви можете називати мене Вовночкою.
— Небули...— пробурмотів ледве притомний Персі. — Хмарові німфи.
Вовночка щиро усміхнулась.
— Оце так, а він мені подобається! Зазвичай, ніхто не знає про хмарових німф. Але от лишенько, він має жахливий вигляд. Ходіть за мною. Господарка хоче з вами зустрітись. Ми подбаємо про вашого приятеля.
Вовночка повела їх повз ряди баклажанів, ківі, плодів лотосу та гранатів. У задній частині крамниці, за прилавком зі старомодним касовим апаратом стояла жіночка середніх років зі шкірою оливкового кольору, довгим чорним волоссям, окулярами без оправи і футболкою з написом: «Богиня жива!» На ній були бурштинові намиста й бірюзові кільця. А пахнуло від неї трояндовими пелюстками.
Вона здавалась досить дружелюбною, та водночас було в ній щось таке, від чого Френк почувався вразливим, готовим от-от заплакати. Уже за мить він усвідомив, у чому справа, — її усмішка лише одним куточком рота, теплий брунатний колір її очей і нахил голови, наче вона от-от збирається щось запитати, — вона нагадувала Френкові мати.
— Добрий вечір! — жіночка нахилилась через прилавок, на якому стояли рядки статуеток: китайські котики, що махали лапками; Будди під час медитації; святі Франциски і журавлі, що хитали головою. — Дуже рада вас бачити. Я — Ірида!
Хейзел вирячила очі.
— Ірида, та що богиня веселки?
— Ну так, це моя офіційна робота. — Ірида скорчила міну. — Але я не обмежуюся корпоративними обов'язками. У вільний час я керую цим! — Вона гордо обвела крамницю. — «Х.З.Ж.В.» — колективне підприємство, що просуває альтернативний здоровий спосіб життя та органічну їжу.
Френк витріщився на неї.
— Але ж ви кидаєте «Дін-дон» у чудовиськ.
В очах Іриди спалахнув жах.
— Ви що, це не «Дін-дон»! — Вона порилась під прилавком і дістала упаковку з тістечками у шоколадній глазурі, що виглядали точнісінько як «Дін-дон». — Це імітації тістечок, позбавлені рослинного білку, цукру і сої, засновані на суміші козячого молока та морських водоростей і збагачені вітамінами.
— Цілковито натуральні! — підтримала Вовночка.
— Визнаю свою помилку. — Френк раптом відчув нездужання, наче помінявся місцями з Персі.
Ірида усміхнулась.
— Тобі слід скуштувати, Френку. У тебе ж непереносимість лактози, так?
— Звідки ви...
— Я знаю про такі речі. Коли ти богиня-вістунка... ну, багато про що можна дізнатися, коли чуєш усі ці розмови богів. — Вона кинула тістечка на прилавок. — І взагалі, ці чудовиська мали б радіти здоровим ласощам. Харчуються одними тільки відходами і напівбогами. Такі непросвітлені. Я не могла допустити, щоб вони увірвались у крамницю. Вони б влаштували гармидер і порушили наш фен-шуй.
Персі обперся об прилавок. Вигляд у нього був такий, наче його от-от знудить на весь цей фен-шуй.
