— Гея, — промовив Персі. — Вона хоче, щоб я дістався Аляски. Вона вважає... не знаю. Уважає, що зможе використати мене у своїх планах. Вона підштовхнула Фінея обрати неправильну Пляшку.
Френк із жахом витріщився на залишки старого.
— Гея радше вб’є свого власного слугу, ніж тебе? От на що ти закладався?
— Плани, — пробурмотіла Елла. — Плани і змови. Жінка в землі. Великі плани на Персі. В’ялене м’ясо для Елли.
Персі дав їй усю сумку з яловичиною — і гарпія радісно пискнула.
— Дзуськи, дзуськи, дзуськи, — напівспіваючи пробурмотіла Елла. — Фінею дзуськи. Еллі їжа і слова, еге.
Персі нахилився над халатом і витяг з кишені записку старого. На ній було написано: «ЛЬОДОВИК ХАББАРД».
Увесь цей ризик заради двох слів. Він передав записку Хейзел.
— Я знаю, де це, — промовила вона. — Досить відоме місце. Але на нас чекає надзвичайно довга подорож.
Гарпії на деревах навколо стоянки нарешті оговтались від шоку. Вони збуджено заклекотіли й почали нападати на найближчі забігайлівки, пірнаючи у вікна і здіймаючи гармидер на кухнях. Кухарі волали різними мовами. Фургони заходили ходором. Навсібіч полетіли пір’я та коробки з їжею.
— Треба повертатись до човна, — промовив Персі. — У нас дедалі менше часу.
Вона ще не сіла в човен, а вже відчула нудоту.
З голови не йшов Фіней. Цей дим із очей.
Ці руки, що осипаються пилом. Персі запевняв, що вона не така, як Фіней. Але вона така. Її злочин страшніший навіть за катування гарпій.
«Це ти в усьому винна! — сказав Фіней. — Коли б не ти, Алкіоней би не ожив!»
Човен нісся по Колумбії, а Хейзел намагалась забути слова старого. Вона допомогла Еллі змостити гніздо зі старих книг та журналів, які вони витягнули з бібліотечного сміттєвого кошика.
Вони не хотіли брати гарпію із собою, але Елла поводилась так, наче це питання не обговорюється.
— «Друзі», — пробурмотіла вона. — Десять сезонів. З 1994 до 2004. Друзі розплавили Фінея і дали Еллі в’ялену яловичину. Елла піде з друзями.
Тепер вона задоволено сиділа на кормі, гризла шматочки м’яса, і цитувала рядки то з творів Чарльза Діккенса, то з «П’ятдесяти дурощів, які не можна забороняти вашому собаці».
Персі стояв навколішки в носі човна і спрямовував його до океану своїми химерними силами приборкувача води. Хейзел сиділа поруч із Френком на середній лаві, пліч-о-пліч; і через це нервувалась не менше за гарпію.
Вона пригадала, як Френк заступився за неї в Портленді, як крикнув: «Вона гарна людина!», наче був ладний накинутись на будь-кого, хто цьому заперечить.
Пригадала його постать на схилі в Мендосіно, як він стояв один посеред отруєної трави, оточений полум’ям, зі списом у руці та попелом василісків біля ніг.
Тиждень тому, якби хтось припустив, що Френк — дитина Марса, Хейзел засміялася б. Він був занадто милим і тихим. Вона завжди відчувала, що мусить його захищати, бо він був таким незграбним, увесь час потрапляв у неприємності.
Відтоді, коли вони залишили табір, її ставлення змінилось. Френк виявився значно хоробрішим, ніж вона вважала. Тепер уже він наглядав за нею. І слід було визнати, що така зміна була Хейзел до вподоби.
Ріка вийшла в океан. «Пакс» повернув на північ. Поки вони пливли, Френк підбадьорював її дурнуватими жартами: «Як запхати мінотавра до холодильника? Скільки потрібно фавнів, щоб замінити лампочку?» Він вказував на будівлі уздовж узбережжя; що нагадували йому Ванкувер.
Почало сутеніти. Морська вода набувала такого самого багряного кольору, як крила Елли. Двадцять перше червня добігало кінця. До Свята Фортуни залишалося рівно сімдесят дві години.
Нарешті Френк дістав з рюкзака їжу: содову та кекси, що прихопив зі столу Фінея. Він роздав їх друзям.
— Це нормально, — тихо промовив він. — Моя мама казала, що не слід тримати проблеми в собі. Але якщо ти не хочеш нічого розповідати, це нормально.
Хейзел тремтливо зітхнула. Вона боялась розповідати. Не тільки тому, що їй було соромно. Вона не хотіла знепритомніти і провалитись у минуле.
— Ти мав рацію, — промовила вона, — коли сказав, що я повернулась з того світу. Я. я втікачка. Я маю бути мертвою.
Її прорвало, наче греблю. Слова ринули потоком. Вона розповіла, як мати викликала Плутона і закохалась у нього. Як мати зажадала всіх багатств землі і як це стало прокляттям Хейзел. Вона описала життя в Новому Орлеані. Розповіла про все, окрім свого хлопця Семі. Дивлячись в очі Френка, Хейзел не могла змусити себе говорити про це.
Вона розповіла про Голос і те, як Гея повільно захопила свідомість мами. Розповіла, як вони переїхали на Аляску і як Хейзел допомогла відродити Алкіонея. І розповіла, як померла, потопивши острів у затоці Воскресіння.
Хейзел розуміла, що її також чують Персі та Елла, але здебільшого розповідала все це Френкові. Коли вона закінчила, то боялась подивитись йому в очі. Вона чекала, що він посунеться від неї, можливо, назве чудовиськом.
Натомість він узяв її за руку.
— Ти пожертвувала собою, щоб перешкодити відродженню велетня. Мені б нізащо не достало мужності зробити подібне.
Вона відчувала, як пульсують жили на її шиї.
