Хейзел влетіла в загін амазонок — налякані до смерті самим лише видом коня, вони розбіглись навсібіч. Уперше довжина її спати здавалась доречною. Хейзел розмахувала нею перед кожним, хто траплявся попідруч. Жодна з амазонок не наважувалась стати на її шляху.
Персі й Френк бігли за нею. Урешті-решт вони дістались колісниці. Аріон зупинився біля ярма, і Персі взявся налагоджувати збрую.
— Ти вже таке робив? — поцікавився Френк.
Персі не потрібно було відповідати. Його руки літали, наче заведені. Не минуло й хвилини, а колісниця була вже готова. Він застрибнув у неї й крикнув:
— Френку, не барись! Хейзел, уперед!
Позаду почувся бойовий вигук. Ціла армія амазонок увірвалась на склад. Отрера власною персоною стояла верхи на бойовому автонавантажувачі. Сріблясте волосся майоріло, а руки спрямовували станковий арбалет на колісницю.
— Спинити їх! — заволала вона.
Хейзел пришпорила Аріона. Вони помчали крізь печеру, ухиляючись від стосів й автонавантажувачів. Стріла продзижчала над головою Хейзел, позаду щось вибухнуло, але дівчина навіть не озирнулась.
— Сходи! — заволав Френк. — Цей кінь нізащо не протягне колісницю стільки ПО... БОГИ МИЛОСЕРДНІ!
На щастя, сходи були достатньо широкими для колісниці — Аріон навіть не зменшив швидкість. Він мчався сходами, а позаду нього гуркотіла та тріщала колісниця. Хейзел кілька разів озиралась, аби запевнитись, що Френк і Персі не випали. Їхні пальці побіліли від того, як сильно вони вчепилися у стінки колісниці, а зуби клацали, наче заводні черепи на Хелоувін.
Зрештою вони дістались вестибюля. Аріон проломив парадні двері та вилетів на площу, розігнавши купку чолов’яг у ділових костюмах.
Хейзел відчувала напруження Аріонової грудної клітки. Свіже повітря посилювало його жагу скакати, але Хейзел потягнула віжки на себе.
— Елло! — крикнула вона в небо. — Де ти? Нам час!
На якусь жахливу мить дівчина злякалась, що гарпія занадто далеко, аби почути її. Вона могла заблукати, або втрапити в полон до амазонок.
Позаду застукотів по сходах бойовий автонавантажувач і з гуркотом понісся крізь вестибюль. За ним слідувала зграя амазонок.
— Здавайтесь! — заверещала Отрера.
Автонавантажувач здійняв свої гострі, наче леза, зубці.
— Елло! — у відчаї крикнула Хейзел.
Рудою блискавкою Елла приземлилась на колісницю.
— Елла тут. Амазонки гострі. Їдьмо.
— Тримайся! — попередила Хейзел. Вона нахилилась уперед і промовила: — Скачи, Аріоне!
Світ наче розтягнувся. Сонячні промені зігнулись навколо них. Аріон кинувся геть від амазонок і понісся крізь центр Сієтла. Хейзел озирнулась і побачила смугу диму над бруківкою там, де кінські копита торкнулися землі. Аріон смерчем скакав до пристані, перестрибуючи машини та перелітаючи перехрестя.
Хейзел кричала до болю в легенях, але то був крик захвату. Уперше в житті — у двох її життях — вона почувалась так, наче ніхто не здатен її спинити. Аріон доскакав до води і зістрибнув з пристані.
У вухах вистрілило. Хейзел почула рев — як вона зрозуміла пізніше, це був вибух від подолання звукового бар’єру — і Аріон понісся над затокою П’юджет-Саунд, перетворюючи морську воду на пару та залишаючи обриси Сієтла далеко позаду.
Френк зрадів, коли у колісниці відвалились колеса.
Він устиг уже двічі виблювати за її борт, що на швидкості звуку було заняттям не дуже веселим. Кінь, здавалось, викривляв час і простір, розмиваючи ландшафт і змушуючи Френка почуватись так, наче він щойно випив галон незбираного молока без своїх пігулок проти непереносимості лактози. Елла тільки нагнітала ситуацію. Вона не припиняла бурмотіти: «Сімсот п’ятдесят миль на годину. Вісімсот. Вісімсот три. Швидко. Дуже швидко».
Кінь пронісся крізь П’юджет-Саунд, минаючи острови, рибальські човни і зграї дуже здивованих китів. Пейзаж попереду набував знайомих обрисів: пляж Кресент-Мун, Кордонна затока. Колись Френк плавав тут на човні під час шкільної екскурсії. Вони перетнули кордони Канади.
Кінь ракетою влетів на суходіл. Він притримувався дев’яносто дев’ятого шосе і на його швидкості машини здавалися нерухомими.
Зрештою, коли вони вже наближались до Ванкувера, колеса колісниці задимились.
— Хейзел! — заволав Френк. — Ми зараз розвалимося!
Дівчина почула його і потягла віжки на себе. Кінь цьому начебто не дуже зрадів, але сповільнився до швидкості меншої за звукову. Вони минули міські вулиці, перетнули Меморіальний Міст Металістів і були вже в Північному Ванкувері, коли колісниця загрозливо затріщала. Аріон спинився на верхівці лісистого пагорба. Кінь задоволено фиркнув, наче мовляв: «От як треба скакати, невдахи». Повита димом колісниця розвалилась і скинула Персі, Френка та Еллу на м’який мох.
Френк хитаючись підвівся і закліпав очима у спробі позбутися жовтих плям в очах. Персі застогнав і почав відстібати Аріона від поламаної колісниці. Елла пурхала навколо, наче хмільна, врізалася в дерева і бурмотіла: «Дерево. Дерево. Дерево».
Одну тільки Хейзел, здавалось, подорож не зачепила. Задоволено посміхаючись, вона ковзнула зі спини коня.
— Це було круто!
