— Царице Гілло, — промовила вона, — я... я такий собі воїн.
— О, існує багато способів вести війну, Хейзел. У мене передчуття, що ти досить винахідлива. І якщо пророцтво правдиве, ти допоможеш народу амазонок досягти процвітання. Якщо, наприклад, ти успішно виконаєш завдання і звільниш Танатоса...
— ...Отрера не зможе повернутись після смерті, — закінчила Хейзел. — Вам лише треба перемагати її... е-е... щоночі, поки ми не впораємось зі своїм завданням.
Цариця похмуро кивнула.
— Здається, на нас обох чекають досить нездійсненні завдання.
— Але ви довіряєте мені. А я довіряю вам. Ви переможете стільки разів, скільки знадобиться.
Гілла простягнула намисто Персі й опустила його в руку Хейзел.
— Сподіваюсь, ти маєш рацію, — промовила цариця. — Але що швидше ти впораєшся, то краще, еге ж?
Хейзел сховала намисто в кишеню. Вона потиснула царицину руку, дивуючись тому, як можна так швидко з кимось потоваришувати — особливо, якщо цей хтось ледве не стратив тебе.
— Цієї розмови не було, — сказала Гілла до Кінзі. — Відведи нашу полонену до камер і передай вартовим Отрери. Кінзі, неодмінно забирайся звідти, перш ніж станеться щось погане. Не хочу, щоб моїх вірних послідовниць обвинуватили в сприянні втечі.
Цариця лукаво посміхнулась, і вперше позаздрила Рейні. Якби ж у неї була така сестра.
— Прощавай, Хейзел Левек, — промовила цариця. — Якщо ми обидві помремо цієї ночі... що ж, я рада, що ми зустрілись.
В’язниця амазонок розташовувалася на верхівці складського стелажа, за шістдесят футів над землею.
Кінзі провела Хейзел трьома різними драбинами до металевого мостика, а потім для виду зв’язала їй руки за спиною і попхала вперед уздовж ящиків з прикрасами.
За сто футів попереду під різким світлом флуоресцентних, ламп висіли на кабелях металеві сітки. Персі й Френк сиділи в сусідніх клітках і ледве чутно розмовляли один з одним. На мостику поряд із ними, опершись на списи, стояли три вартові амазонки і нудьгуючи дивилися в маленькі чорні таблички в руках, наче щось читали.
Хейзел подумала, що таблички затонкі, як на книги. А потім їй спало на думку, що це, можливо, крихітні — як їх там називають сучасні люди? — ноутбуки. Напевно, таємна технологія амазонок. Думка здалась Хейзел не менш дикою, ніж бойові автонавантажувачі на нижньому поверсі.
— Рухайся, дівчинко, — наказала Кінзі, достатньо гучно, щоб почули вартові, і ткнула Хейзел рукояткою меча в спину.
Хейзел ішла якомога повільніше, натомість думки в її голові швидко змінювали одна одну. Вона мусила придумати блискучий план втечі. Але поки що на думку нічого не спадало. Кінзі подбала про те, щоб Хейзел могла легко звільнитись, але їй усе одно доведеться голіруч упоратись із трьома досвідченими воїнами, і діяти треба, перш ніж її посадять у клітку.
Хейзел минула стіс ящиків, помічених як «КІЛЬЦЯ З БЛАКИТНИМ ТОПАЗОМ У 24 КАРАТИ», а потім ще один з наклейкою «СРІБНІ БРАСЛЕТИ ДРУЖБИ». На електронному екрані поряд із браслетами дружби було написано: «Разом із цим також купують САДОВИЙ ЛІХТАР НА СОНЯЧНІЙ БАТАРЕЇ У ВИГЛЯДІ ГНОМА і ПАЛАЮЧИЙ СПИС СМЕРТІ. Придбайте всі три товари і заощадьте 12 %!»
Хейзел застигла. О боги олімпійські, яка вона дурепа!
Срібло. Топази. Вона спрямувала свої відчуття на пошуки дорогоцінних металів, і мозок ледве не вибухнув від зворотного зв’язку. Зараз поряд із нею височіла шестиповерхова купа коштовностей. Але попереду, від неї до вартових, були самі лише клітки.
— Що таке? — зашипіла Кінзі. — Рухайся! Вони зараз щось запідозрять.
— Зроби так, щоб вони підійшли сюди, — пробурмотіла Хейзел через плече.
— Навіщо...
— Будь ласка.
Вартові похмуро подивились у їхній бік.
— На що витріщаєтесь? — крикнула на. них Кінзі. — Це третій в’язень. Ходіть заберіть її.
Ближча амазонка опустила свою табличку для читання.
— Чому ти не можеш пройти ще тридцять кроків, Кінзі?
— Ну, тому що...
— Ох! — Хейзел впала навколішки і намагалася зобразити якомога хворобливіше обличчя. — Мені зле! Не можу... йти. Амазонки... занадто... лякають.
— От і маєте, — сказала вартовим Кінзі. — Ну, ви заберете в’язня чи мені сказати цариці, що ви нехтуєте своїми обов’язками?
Найближча амазонка закотила очі й попленталась до них. Хейзел сподівалась, що інші двоє теж підійдуть, але про це можна було подбати і потім.
Перша амазонка схопила Хейзел за руку.
— Гаразд. Я беру під варту полонену. Але на твоєму місці, Кінзі, я би не переймалась через Гіллу. Їй недовго залишилось бути царицею.
— Ще побачимо, Доріс.
Кінзі повернулась і пішла. Хейзел чекала, поки її кроки стихнуть.
Вартова Доріс смикнула Хейзел за руку.
— Ну? Ходімо.
Хейзел зосередилась на стіні коштовностей поряд із собою — сорок величезних коробок зі срібними браслетами.
— Зле... як мені зле.
— Не смій на мене блювати, — гаркнула Доріс.
Амазонка спробувала ривком підняти Хейзел на ноги, але та припала до землі, наче вередливий малий у магазині іграшок. Коробки поряд із нею почали трястися.
— Аулу! — заволала Доріс на одну зі своїх товаришок. — Допоможи мені із цим жалюгідним дівчам.
