Нарешті я можу назвати птаха, але при цьому не мушу шукати для нього гілки, на яку він сяде.
У той час світ, в якому я живу, — єдино можливий.
Ще перед очима не зблякли пустки Нового Белграда, погляд з павільйону номер 15 з колишньої квартири в Похорській вулиці. Переді мною зараз зовсім інший пейзаж: підйомні крани суднобудівного заводу, обриси казарми на Музилі та високий шпиль Моряцької церкви. Лізетта цю церкву називає Морська Богородиця.
Коли надходить вечір, Губчева вулиця безлюдніє. Зі стін Каштела озиваються сови. Лише зрідка проїжджає автівка чи мотоцикл. Після півночі дзвони церкви Святого Франя вибивають повні години.
Влітку крізь відчинені вікна чути одні й ті ж розмови. Той самий смак мальвазії в скляних деміжонах на кухонних столах. У вітринах магазинів з одягом на Першотравневій вулиці скромний вибір моделей і кольорів. Один і той самий кіножурнал показують у всіх чотирьох кінотеатрах. Новини відрізняються лише заголовками. Ніхто не сумнівається в офіційній думці. При владі — народ. Вірю, що в усьому місті на столах у всіх однакові страви. І всі кажуть те, що думають. І всі думають однаково.
Раз на місяць до нас на вечерю приходить годинникар Йосип Малеша. Мама готує гибаницю, так, як її готують у Мачві. Годинникар Малеша з Шабаца. Приїхав до Пули відразу після від’їзду англо-американської адміністрації. Йому виділили майстерню навпроти будівлі базару. Годинникар Малеша обслуговує годинники у Тітовій резиденції на Бріонах. Раз на рік по нього присилають автомобіль. На Бріонах він затримується на весь день, іноді й на два, поки не почистить і не перевірить всі годинники. У той час його майстерня зачинена.
Годинникар Малеша — великодушна людина. Позичає гроші без відсотків, у кнайпах сплачує рахунки всього товариства. Шармантний і дотепний баляндрасник, постійно розповідає бувальщини, переповідає історії інших. З часом і сам багато починає вигадувати. Чудовий годинниковий майстер, пристрасний мисливець, любитель нічних походеньок, він не міг без вигадок. Все було добре, поки він жмурився на одне око, — чи то цілився в сарну, чи розглядав внутрішність механізму крізь свої лінзи годинникаря; проблеми починалися, коли дивився на обидва ока. Тоді гірше бачив. Часто змінював коханок. Жіноча душа була для нього таємницею.
Я вірив, що це божа кара за всіх тих убитих зайців, сарн і фазанів. Здобич він завжди роздаровував друзям. Принаймні раз на місяць приходив зі своїм мисливським псом Дісом прямо з полювання до нас. Відмовлявся заходити в дім отакий в болоті й мокрий, віддавав мамі здобич і прямісінько у дверях радив їй, як приготувати зайця в маринаді, а як глухаря чи фазана. Після того я споглядав натюрморт: звішені донизу заячі вуха на видовжених задубілих тілах, букет куріпок і вальдшнепів з порожніми очима. Боязко торкався вологих холодних тіл. Наступного дня годинникар Малеша приходив на вечерю. Збиралося чимале товариство. Однією з постійних тем тих вечорів було Малешине одруження. Закоренілий холостяк казав, що відразу би повінчався, якби знайшов таку дружину, як моя мама, — роботящу та турботливу в ставленні до дітей і хати. Всі вголос погоджувалися з ним. Тато лише усміхався. Тема шлюбу зникала, коли Малеша приводив на вечерю котрусь зі своїх коханок. Всі вони були юні, високі, справжні красуні. Я знав, що годинникар Малеша бреше, що він навіть не гадає шукати собі таку дружину, як моя мама, бо незрівнянно легше знайти таку, як вона, ніж таких, як його обраниці.
У мами й годинникаря Малеші схожі політичні погляди. Батько лише усміхається й мовчить. Мама, щоб його рознервувати, згадує адвоката Джорджевича, який відразу по війні емігрував до Америки. У нього вона купила тисовий книжковий стелаж. На нижній полиці стоїть комплект татової Морської енциклопедії в синій шкіряній палітурці, лексикони, книги з навігації. І масивний обідній стіл із шістьма стільцями теж куплений в адвоката Джорджевича. При від'їзді він подарував мамі лампу з жовтим каучуковим абажуром. Лампа стоїть на моєму письмовому столі. Під склом — мапа світу. На ній позначено місто Акрон в Огайо, де тепер живе адвокат Джорджевич.
Коли годинникар Малеша приходить на вечерю, чути завжди одні й ті ж історії. Так закріплюється матеріал. На відміну від тата, мама знає й інший бік медалі. Не бачить різниці між довоєнною реакцією та сьогоднішніми комуністами. Такої ж думки й годинникар Малеша.
— Історія — це розповідь про майно, — каже Малеша. — Усе обертається довкола здобичі.
Годинникар Малеша має мисливського собаку, на ім’я Діс, який веде свій родовід із розплідника англійської королеви. Мені незрозуміло, як пес прибув із самої Англії. І як годинникар Малеша, хоча його батько є представником передвоєнної реакції, тепер їздить на Бріони ремонтувати Тітові годинники.
— Багатство незнищенне, воно лише мігрує, як пилюка, — каже Малеша. — Можеш витирати скільки завгодно, вона все одно десь тут є. Так і багатство. Лише мігрує.