Слідчий полностью

До того молу він подумки пришвартує і пароплав «Патрас», продовжить оповідь про Лізетту, яку обіцяв мамі під час одних з останніх відвідин будинку для старих на Карабурмі та яку зараз фрагментами виписує, блукаючи власним минулим. Той кнехт — ледь помітний знак інтерпункції на партитурі міста, в якому він виростав. Життя — це ребус, збірка артефактів, передчуттів і обсесій, начебто неважливих митей, що за якоюсь примхою відклалися в пам’яті.

Розпущене волосся бабусі Даниці — як довга борода Амброджо Бенедетті.

Округлі вікна на будівлі кінотеатру в Раші.

Нотатка невідомого гостя про хворобу Альцгеймера в блокноті з логотипом готелю «Гарібальді» у Венеції.

Бешкетна усмішка Аяександра Тишми на пероні вокзалу в Гамбурзі одного січневого дня 1993 року як реакція на велику валізу, яку він тягнув. Через три роки знову так усміхнеться, на жах публіки й учасників трибуни «Югославський лабіринт», у Культурному центрі Тіволі в Граці.

Симпозіум, задуманий як зустріч письменників із колишньої Югославії, ще на початку дебатів полишив професор Александар Флакер із Загреба на знак протесту проти заяви Тишми, мовляв, головний мотив зібрання всіх учасників — гарний гонорар. Публіка бурхливо гнівалася, коли новосадський письменник звинуватив західні ЗМІ в цинізмі й лицемірстві, з яким ті ставляться до розпаду Югославії, весь час намагаючись військовий однострій прикрити вбранням Матері Терези.

Але того паркого серпневого дня 1923 року, коли до пульського молу пришвартовується пароплав «Патрас», Тишма ще не народився.

У натовпі на пульському причалі стоїть і дама років сорока в бежевому костюмі й капелюсі з широкими крисами. Її звати Матильда Несініс. Цілителька й знавчиня зірок, коханка графа Мілевського. Напередодні вона домовилася про лікування свого ментора, який скніє в замку на острові Святої Катарини біля Ровіня в пульській лікарні. Свою тринадцятирічну доньку Діону вона залишила з ним як запоруку свого повернення. У неї квиток на корабель до Пірея і чимала сума грошей, великодушний жест графа Мілевського. У Піреї вони з братом поділять спадок, який їм дістався від дядька, власника ребетікобару й майстра гри на бузукі.

Матильда — не лише доглядальниця й коханка, а і єдиний зв’язок графа зі світом: уже роками він живе у повній ізоляції. Не приймає відвідувачів. Постарілий слуга Сашенька й дюжина собак стережуть острів від нав’язливих допитливців, серед яких і псевдоспадкоємці з Литви та Польщі. Приїжджають із Кракова, Відня, Верони й Санкт-Петербурга, з усіх тих міст, в яких побував граф Мілевський, міняючи коханок і громадянство. Він все ще переконаний, що лише війна перешкодила йому перетворити свій острів на елітний санаторій, рай, як-от ближні Бріони.