Вікна салону виходили на візантійську капелу Санта-Марія Формоза й парк з археологічними розкопками. А саме тут, де парк, колись була бідняцька частина старого міста — густе сплетіння вузьких вулиць з ресторанчиками та барами, що тягнулися до Форуму. Під час союзницького бомбардування останнього року Другої світової війни більшість тих будівель була повністю зруйновна. За рішенням міської влади на тому місті після відходу англо-американської адміністрації облаштували парк.
Якось по обіді, після чаю й халви, Діона здивувала їх запрошенням піти в парк. Ходили між соснами й археологічними розкопками. Пояснила їм, що головна стежка, яка перетинає парк діагонально, повторює напрямок вулиці Традоніко. На тій вулиці вона виросла. Показала їм місце, де стояв будинок, в якому вони жили. Тепер на цьому місці, на самому краєчку паркінгу, стоїть римський саркофаг. Мама загинула перед вхідними дверима, повертаючись з базару. Будинок був лише частково пошкоджений, а їхнє помешкання на першому поверсі залишилося цілим. Потім весь квартал відселили. Діона поскаржилася, що в парку немає лавок — якби вони були, одну б вона притягнула у своє колишнє помешкання.
Це речення врізалося мені в пам’ять. Кілька тижнів по тому, коли мама й сестра поїдуть у Загреб, на фестиваль «Діти співають», він переселиться до Лізетти й на стінах її кімнати відкриє для себе ціле зникле місто й осіб, яких більше немає. Вже тоді усвідомив, чи тільки відчув, що пам’ять продовжує існування минулих світів навіть за їхньої фізичної відсутності. Світ цілісний. На старих струнах баглами й далі залишаються сліди пальців діда по дядькові Діони Фажов, у пральні «Вілли Марії» відлунюють кроки англійських офіцерів, а в холі готелю «Терапія» у Цріквениці чути голоси чеських туристів.
Відтоді — чутливість до гулу асфальту й усвідомлення взаємного зв’язку всіх істот, речей і явищ. Тож коли б тільки не проходив парком між Форумом і візантійською капелою Санта-Марія Формоза, завжди бачив у траві біля саркофага обрис лавки вчительки Фажов.