Вікна салону виходили на візантійську капелу Санта-Марія Формоза й парк з археологічними розкопками. А саме тут, де парк, колись була бідняцька частина старого міста — густе сплетіння вузьких вулиць з ресторанчиками та барами, що тягнулися до Форуму. Під час союзницького бомбардування останнього року Другої світової війни більшість тих будівель була повністю зруйновна. За рішенням міської влади на тому місті після відходу англо-американської адміністрації облаштували парк.

Якось по обіді, після чаю й халви, Діона здивувала їх запрошенням піти в парк. Ходили між соснами й археологічними розкопками. Пояснила їм, що головна стежка, яка перетинає парк діагонально, повторює напрямок вулиці Традоніко. На тій вулиці вона виросла. Показала їм місце, де стояв будинок, в якому вони жили. Тепер на цьому місці, на самому краєчку паркінгу, стоїть римський саркофаг. Мама загинула перед вхідними дверима, повертаючись з базару. Будинок був лише частково пошкоджений, а їхнє помешкання на першому поверсі залишилося цілим. Потім весь квартал відселили. Діона поскаржилася, що в парку немає лавок — якби вони були, одну б вона притягнула у своє колишнє помешкання.

Це речення врізалося мені в пам’ять. Кілька тижнів по тому, коли мама й сестра поїдуть у Загреб, на фестиваль «Діти співають», він переселиться до Лізетти й на стінах її кімнати відкриє для себе ціле зникле місто й осіб, яких більше немає. Вже тоді усвідомив, чи тільки відчув, що пам’ять продовжує існування минулих світів навіть за їхньої фізичної відсутності. Світ цілісний. На старих струнах баглами й далі залишаються сліди пальців діда по дядькові Діони Фажов, у пральні «Вілли Марії» відлунюють кроки англійських офіцерів, а в холі готелю «Терапія» у Цріквениці чути голоси чеських туристів.

Відтоді — чутливість до гулу асфальту й усвідомлення взаємного зв’язку всіх істот, речей і явищ. Тож коли б тільки не проходив парком між Форумом і візантійською капелою Санта-Марія Формоза, завжди бачив у траві біля саркофага обрис лавки вчительки Фажов.

<p>5</p>

Через три дні й три ночі, рано вранці четвертого дня, «Патрас» причалив у Пірей. У тій довгій подорожі Лізетту час від часу мучила морська хвороба. Десь в Іонічному морі, після Корфу, їх заскочила негода. Лізетту знудило. Матильда їй дала імбир. Не допомогло. Лише коли на світанку море вщухло, заспокоїлася і Лізетта. З’явився берег Пелопоннесу.

Всю цю безсонну ніч Матильда намагалася відвертати її увагу. Стільки разів подорожувала пароплавом, все знає про морську хворобу. Дуже помічний опіум, але де ж його знайти. Каже Лізетті рухати головою назад у ритмі хитання судна. Іноді це допомагає. Коли наступного разу доведеться плисти, хай запасеться трояндовою водою. Лізетта гірко сміється. Де ж її взяти. Матильда обіцяє дати пляшечку. Щороку вона робить трояндову воду, додає її до халви, як це заведено в Смирні.

Наступного дня Лізетта пішла до корабельного лікаря, він дав їй пігулки атропіну, безсумнівно дієвіші, ніж імбир. Дізналася, що подорож потриває на десять годин більше, бо Коринфський канал заблокований через обвали, що сталися внаслідок недавніх землетрусів. Лише човни та невеликі яхти можуть пройти каналом.

Перейти на страницу:
Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже