Куди вона, власне, їде? Змиритися з втратою батьків? Остаточно зруйнувати в собі Салоніки, яких уже шість років не існує? Знищити макет, з усіма його закапелками, вкарбованими в пам’яті. Виписатися з цього примарного міста. Виписатися з сім’ї.
Виписатися з неї не може. Але як прийняти її зникнення? Зникнення — це не кінець, а чорна діра. Жерло невідомого.
Та й хто у неї є? Вихованки інтернату пані Хаслінгер. Трієстські родичі-крутії. Її світ — холодні спальні, боязкі доторки, шепоти, хрипкі голоси.
Дванадцять років у безпечній мушлі дому. Віднаходить вулиці довкола, кінотеатр на площі біля універмагу «Морено», тінисті алеї Бешінарських садів. Поволі дізнається, що тато і мама — два різні світи. Він — для кого готель був усім життям, хто боявся натовпу, уникав ходити через базар, на межі втрати свідомості, у панічному страхові перед стадом. І вона — у постійному пошуку авантюри. Наче задля того, щоби настановити когось із прислуги, зникала в котрійсь із кімнат. По два-три дні її ніде не було, ні в готелі, ні вдома. І тоді увесь простір їхнього помешкання виповнювався тишею і спокоєм, мов у церкві.
Вони жили в триповерховому будинку через дорогу від готелю. З вікна своєї кімнати дівчинка Лізетта роздивляється фасад, чатує в засідці, щоб в якомусь вікні на хвильку з’явився гість чи знайоме обличчя покоївки. Іноді бачить і маму.
В їдальні — портрет Амброджо Бенедетті. У його довгій бороді ховаються безіменні предки. З маминого боку — корчмарі з Тракії, змішані греки, турки, які лише в Салоніках могли спокійно співіснувати.
Лізетта стоїть на палубі «Патраса» і дивиться на істрійський берег. Щоб рухатися далі, вона спочатку має зустрітися зі злиднями. Існує лише вона. У пам’яті береже двох осіб, завдяки яким з’явилася на світ. І той портрет Амброджо Бенедетті в салоні. І всі ті цифри в книгах готелю в комірчині за рецепцією. Ким були попередники в довгій черзі предків? Про них щось чула від трієстських родичів, які могли реконструювати сімейне дерево аж на чотири століття назад, від утечі з Іспанії, коли рід Бенедетті зупинився спочатку в Ліворні, а потім розселився Аппенінами, аж до Рима, і на другий бік, до Анкони, Венеції і Трієста.
Родичі дивувалися з її незнання. Хоча вона розуміла ладіно, так мало знала про віру предків. Потайки її називали la piccolo Turca.
