Матильда ще на палубі познайомилася з пасажиркою, з якою ділитиме каюту. Пароплав щойно вийшов із пульської затоки, а дві дами вже заходилися оповідати про своє життя. На взаємне задоволення, обидві говорили грецькою. На десяток років старша Матильда переймає роль порадника. Впродовж наступної години розмови фігури розставлені. Підготована сцена, виконані умови оповіді. З’являється й третя особа, присутня завдяки фотографії — Матильдина тринадцятирічна донька Діона, яка через десять років змінить своє мелодійне прізвище Кесініс на різке Фажов. Це станеться після заміжжя з кларнетистом морської капели пульського гарнізону. Але того пополудня вона грається з собаками графа, прогулюється островом; насолоджується останніми днями літніх канікул. Бо через два тижні, коли мама повернеться з Греції, на неї знову чекає тісне похмуре помешкання на вулиці Традоніко поблизу пульської корабельні. Батька не пригадує. Він зник у кораблетрощі біля Корфу через рік після її народження.
Часи змінилися, — каже Матильда до своєї супутниці. Хай не захоплюється ідеєю, що може повернутися до Салонік. Там оселилися греки з Анадолії. Пандури з Пелопоннеса встановлюють свої порядки. Великий безлад настав після пожежі. Євреям не дозволили відбудувати свої будинки, тож більшість із них виїхала до Франції, Португалії, Америки. Балакають, що пожежу влаштували навмисне, аби місто звільнити від турків і євреїв. Найбільше постраждали саме їхні квартали.
З настанням довгих літніх присмерків вони сховалися в каюті. Лізеттині пальці лежать на долоні Матильди, а та вказівним пальцем правої руки водить лінією долі. Пізніше повторить те ж саме, дивлячись у карти. Певна в тому, що кажуть долоня й карти.
Певний і він, поки швидким кроком поспішає до готелю «Скалета», щоб думки з голови щонайшвидше перенести на екран ноутбука.
Нарешті випірнув образ Матильди Кесініс, мами вчительки фортепіано Діони Фажов з Рібарскої вулиці, поруйнованої під час союзницького бомбардування Пули 1944 року. Її портрет висів на стіні малого салону: гостра лінія носу, яка лише в профіль набуває свого справжнього обрису, дискретно прихована в анфасі; виразні брови, чуттєві вуста й очі, які сяють, немов живі.
Коли він з сестрою заходив у те похмуре помешкання з високими стелями, розташовувався в салоні й звідти крізь відчинені двері слухав, яку сусідній кімнаті сестра й вчителька Фажов готують пісеньку про сонечко для фестивалю «Діти співають — Загреб 1964». На низькому комоді лежить баглама — маленький струнний інструмент з трьома парами струн, прикрашений перламутром — реліквія, успадкована від Діониного діда по дядькові, який ще дитиною прибув із сім’єю до Пірея зі Смирни. Була це одна з історій вчительки Фажов. Після заняття вони пили чай та їли халву. Ніколи більше під час своїх мандрів Туреччиною й егейськими островами він не куштував такої халви. Вчителька її готувала за рецептом малоазійських греків, додаючи багато кориці та трояндову водичку.
