Не те щоб це було великою таємницею — хто приходить перший. Коли вранці реєструєшся на робочому місці, центральний комп’ютер, ясна річ, усе помічає. Центральний комп’ютер помічає взагалі чи не все. Відстежує кожну клавішу, яку натискаєш на клавіатурі, коли саме натискаєш — із точністю до мікросекунди, правильна то була клавіша чи неправильна, скільки помилок ти робиш і коли саме. Від тебе вимагають бути на робочому місці тільки з дев’ятої по п’яту з півгодинною перервою на ланч і двома десятихвилинними на каву, але чітке дотримання графіку, звісно ж, помічають, саме тому мама Y. Т. тихенько прослизає за першу ж незайняту робочу станцію та реєструється в системі зі своєї машини за чверть сьома. Пів десятка людей уже на місці, за робочими станціями ближче до входу, але й це непогано. Якщо вона й далі триматиме таку лінію, то може сподіватися на досить стабільну кар’єру.
Федерали досі працюють у Флетландії. Ніякого тривимірного лайна, ніяких окулярів, ніякого стереозвуку. Комп’ютери — найпростіші двовимірні моделі з пласкими екранами. Вікна — на робочому столі, у вікнах — текстові документи. Все це — частина їхньої програми жорсткого аскетизму, що невдовзі принесе величезні дивіденди.
Вона реєструється в системі та перевіряє пошту. Ніяких особистих повідомлень, лише кілька загальних розсилок від Маріетти.
