Досягнувши підземного входу в будівлю, вона дістає з кишень усі металеві предмети і знімає ті кілька прикрас, які ще носить, кладе їх у брудний пластиковий лоток і проходить крізь детектор. Демонструє жетон. Записує ім’я та фіксує цифровий час. Дає дівці з ВГГОК себе обшукати. Це неприємно, але далеко не обшук з проникненням — а вони мають право обшукати з проникненням, якщо захочуть. Якось її місяць поспіль обшукували з проникненням — після того як вона на планерці зауважила, що її керівниця почала реалізовувати великий проект із програмування в цілком хибному ключі. Це було просто безглузде і нещадне покарання, вона це добре знала, але ж їй завжди хотілося дати щось своїй країні. Коли працюєш на федералів, доводиться просто приймати як належне певну політичність своєї роботи. І слід пам’ятати, що саме пішаки зазвичай приймають на себе основний удар, а з просуванням службовою драбиною вгору кількість лайна, яке доводиться розгрібати, стрімко зменшується. Вона не збирається сваритися з начальством. Її керівниця, Марієтта, стоїть не на захмарних щаблях, але має
Обшук вона витримала бездоганно. Поскладала металеві предмети назад у кишені. Піднялася на півдесятка сходових маршів угору, до свого кабінету. Ліфти на такій висоті працюють, але якісь високопосадовці Федземлі довели до загального відома, — нічого офіційного, але в них свої канали, — що збереження енергії є загальним обов’язком. Федерали дуже серйозно ставляться до обов’язків. Обов’язок, відданість, відповідальність. Колаген, який склеює нас у Сполучені Штати Америки. На сходах повно пропітнілої вовни та рипучої шкіри. Якщо скористаєшся ліфтом, ніхто нічого тобі не скаже, але це помітять. Помітять, запишуть, візьмуть до уваги. На тебе почнуть дивитися, змірювати поглядом з голови до п’ят, наче питатимуть — що сталося, підвернула ногу? Піднятися сходами — не проблема.
Федерали не курять. Федерали зазвичай не переїдають. Їхній план здорового способу життя дуже чіткий, у ньому безліч стимулів: розжирієш чи заробиш дихавицю — ніхто й слова не скаже, це було б неввічливо, — але ти почнеш відчувати серйозний тиск, тобі натякнуть, що ти не вписуєшся в колектив, а коли ти йтимеш посеред моря письмових столів, всі очі будуть звернені на тебе. За тобою стежитимуть, прикидатимуть вагу сідниць, і ось уже твої колеги, не змовляючись, перезираються одне з одним, ніби запитують: цікаво, наскільки він / вона збільшує наші внески на страхування?
Отож мама Y. Т. клацає підборами черевичків угору сходами, заходить в офіс — велика кімната, заповнена комп’ютерними станціями. Раніше кімната була розбита переділками на кабінки, але хлопцям з ВГГОК це не подобалось, вони все казали: а що буде, як доведеться евакуюватися? Всі ці переділки стримуватимуть природне поширення тваринної паніки. Ніяких більше переділок, лише комп’ютери та стільці. Навіть робочих столів немає — столи заохочують до використання паперу, а це архаїзм, який відображає неадекватний командний дух. Що корисного може бути в роботі, яку доводиться записувати на клаптику паперу, якого, крім вас, ніхто й не побачить? Паперу, який ви тримаєте в столі під замком? Коли працюєш на федералів, твоя робота — це власність Сполучених Штатів. Усю роботу виконуєш на комп’ютері. Комп’ютер зберігає копії всього, тому, якщо раптом захворієш чи щось таке, твої співробітники та керівництво матимуть необмежений доступ до твоєї роботи. Хочеш писати записки чи малювати якісь закарлючки — вдома хоч на голові ходи, але у свій особистий час. До того ж постає питання взаємозамінності. Федерали, як і військові, мають бути взаємозамінними деталями. Що станеться, якщо ваша робоча станція зламається? Ви будете сидіти на місці та смоктати лапу, аж поки полагодять? Ні, ви перейдете за вільну, запасну робочу станцію і продовжите роботу за нею. А звідки візьметься така гнучкість, якщо у вас із собою пів тонни особистого барахла, позапихуваного в письмовий стіл і розкиданого по його стільниці?
Тому в офісах федералів немає паперової роботи. Всі робочі станції однакові. Приходиш вранці, вибираєш навмання, сідаєш — і гайда до роботи. Можна віддавати перевагу конкретній станції, спробувати сідати за неї щодня, але це помітять. Зазвичай люди обирають найближчу до дверей незайняту станцію, і виходить, що хто приходить першим — сідає найближче, хто приходить останнім — сідає найдалі, а тому завжди з першого погляду видно, хто в цьому офісі на коні, а в кого — про це хіба шепочуться в туалетах — проблеми.
