— А скільки американців жило у ТРеКК?
— Близько ста тисяч.
— Тоді як Православці змогли вас захопити?
— Ну, одного ранку ми прокинулись, а посеред Урядової площі Нью-Вашинґтона, просто між трейлерами, в яких ми організували роботу уряду, стояв припаркований Airstream. Православці поночі затягли його на площу, а тоді зняли колеса, щоб його не можна було перевезти. Ми подумали, що це акція протесту. Сказали їм забрати фургон. Вони відмовились і виступили з російськомовною декларацією. Коли ми переклали ту чортівню, виявилося, що це був нам наказ — пакувати торби і валити звідти, передавши всю владу Православцям. Це вже було просто смішно. Тож ми підійшли до фургона, хотіли його зрушити — аж там на нас уже чекав Ґуров, з такою огидною усмішечкою на всю пику.
— Ґуров?
— Ага. Один із біженців, які перетнули Лінію дат із Радянського Союзу. Колишній генерал КДБ, який згодом став релігійним фанатиком. Він був кимось типу міністра оборони в новому уряді Православців. Так от, Ґуров відчиняє бічні двері фургона і показує нам, що там усередині.
— І що ж там було всередині?
— Ну, переважно купа обладнання — знаєш, портативний генератор, усіляке провіддя, контрольна панель і всяке таке. Але посеред трейлера на підлозі стояв великий чорний конус. За формою десь як ріжок морозива, тільки зо п’ять футів заввишки, гладенький і чорний. Я запитав, що то за фігня. А Ґуров мені й каже: це десятимегатонна воднева бомба, яку вони стирили з балістичної ракети. Стратегічна боєголовка. Ще є питання?
— І ви капітулювали.
— Інших варіантів не було.
— Ви не знаєте, звідки Православці взяли бомбу?
Чак Райтсон, авжеж, знає. Він глибоко вдихає, найглибше за весь вечір, тоді видихає, хитає головою, вдивляється у щось понад плечем Хіро. Кілька разів із задоволенням припадає до келиха.
— Була одна радянська ядерна субмарина. Керував нею Овчінніков. Він був віруючий, але не такий фанатик, як Православці. В тому сенсі, що якби він був фанатиком, то запустив би ракети ще з підводного човна, правильно?
— Мабуть.
— Треба бути психологічно стабільним. Що б це не означало. Коротше, коли в Росії все навернулося, він зрозумів, що володіє дуже небезпечною зброєю. Тож капітан вирішив усю свою команду зсадити на берег, а тоді затопити корабель у Maріанському жолобі. Навіки поховати зброю. Але якимось чином його переконали не топити субмарини, а допомогти групці Православців звалити на Аляску. Вони, і ще дофіга різних біженців, почали збиратися на убережжі Берінґової протоки, і умови в деяких таборах були препаскудні. Знаєш, в тих краях нічо’ й не росте. Люди мерли тисячами. Просто стояли на березі, дохли від голоду і чекали на корабель. Овчіннікова переконали використати корабель — дуже великий і дуже швидкий — для евакуації бідолашних біженців у ТРеКК.
Але, звісно, його тіпало від самої думки пустити на борт свого човна купу невідомих людей. Командири ядерних субмарин просто схиблені на питаннях безпеки, і геть не даремно. Тож вони запровадили дуже строгу систему допуску. Всі біженці, які потрапляли на корабель, мали проходити через металодетектори, а потім їх ще й оглядали. Протягом усього часу плавання до Аляски вони перебували під наглядом озброєних вартових. І от, був серед цих православців чувак на ім’я Ворон...
— Знаю такого.
— Так от, Ворон проник на човен.
— О Боже!
— Він якось пробрався на сибірський берег — певно, бляха, приплив на своєму каяку.
— Приплив?
— Так алеути плавають між островами.
— Ворон — алеут?
— Ага. Алеутський китобій. Ти знаєш, хто такі алеути?
— Ага. Мій батько знав одного в Японії. — У пам’яті Хіро поволі почали проявлятися давні батькові історії, тюремні байки, пробиваючись з якогось глибокого-преглибокого сховку.
— Алеути не просто плавають на каяках, вони ловлять хвилі. І навіть можуть перегнати пароплав.
— Я й не знав.
— Коротше, Ворон прибився до одного з тих таборів для біженців і видав себе за корінного сибіряка, деяких сибіряків від наших індіанців і не відрізниш. А у Православців на березі мали бути спільники, які й пропхали Ворона наперед черги, і таким чином він потрапив на борт.
— Але ти сказав, що там був металодетектор.
— Не допомогло. В нього були скляні ножі. Виточені зі шматка скла. Це найгостріші леза у світі.
— Цього я теж не знав.
— Ага. Лезо в молекулу завтошки. Лікарі такими оперують очі — ними можна розрізати рогівку і не залишити шрамів. Деякі індіанці на цьому заробляють, знаєш. Виточують скляні скальпелі.
— Вік живи — вік учись. Такий ніж, мабуть, може пробити куленепробивну тканину, — припускає Хіро.
Чак Райтсон знизує плечима.
— Я вже й перестав рахувати, скількох людей у такій тканині випатрав Ворон.
— А я думав, що у нього при собі якийсь технологічний лазерний ніж чи щось типу того, — зізнається Хіро.
— Подумай ще раз. Скляний ніж. Такий у нього був на борту субмарини. Він або проніс його із собою, або вже на човні знайшов шматок скла і заточив його.
— А що було далі?
Чак знову вдивляється в порожнечу поперед себе, ще раз сьорбає пиво.
